— Фред Нарракотт — чоловік, який привіз туди ту компанію, — розповів дещо важливе. Він сказав, що був здивований, побачивши, що це за люди. «Ці люди були не схожі на компанію містера Робсона». Думаю, саме тому, що всі вони видавалися йому надто нормальними й тихими, він не послухався наказу Морріса й виїхав човном на острів, як тільки почув про сигнали SOS.
— Коли вони з чоловіками виїхали?
— Сигнали були помічені групою скаутів зранку одинадцятого. Того дня вони ніяк не могли вибратися туди. Чоловіки вирушили пополудні дванадцятого, тільки-но можна було причалити до берега. Усі вони були переконані, що ніхто не міг покинути острів до того, як вони на нього потрапили. Після шторму море було бурхливе.
— А чи не міг хтось дістатися на берег вплав?
— До узбережжя більше милі, море було неспокійне, а в прибережній зоні — скелі. Крім того, багато людей, бойскаутів тощо, сиділи на скелях, дивились на острів і спостерігали.
Помічник комісара зітхнув.
— А що то за платівка, яку ви знайшли в будинку? — спитав він. — Ви витягли з неї щось, що могло б допомогти?
Інспектор Мейн сказав:
— Я дослідив це. Її виготовила компанія, яка займається всякими театральними та кіноефектами. Відправлена есквайру А. Н. Оуену, через Айзека Морріса, повідомлено, що вона потрібна для аматорської постановки прем’єри п’єси. Рукопис тексту запису відправили разом із платівкою.
Ледж спитав:
— І що на ній?
Інспектор Мейн серйозно відповів:
— Сер, я до цього веду. — Він прокашлявся. — Я розслідував ці звинувачення якомога ретельніше. Починаючи з Роджерсів, які прибули на острів першими. Вони працювали у міс Брейді, яка раптово померла. З лікаря, який її відвідував, я не витягнув нічого певного. Він каже, що вони, звісно, не отруїли її, чи щось таке, але на його особисте переконання, вона померла в результаті недбальства з їхнього боку. Каже, що це абсолютно неможливо довести.
Далі суддя Ворґрейв. Тут усе добре. Це суддя, який засудив Сетона. До речі, Сетон був винен — однозначно винен. Докази, які беззаперечно доводили його вину, з’явилися потім, після того, як його повісили. Але свого часу було багато чуток — дев’ятеро з десяти вважали Сетона невинним і гадали, що заключна промова судді була мстивою.
Та дівчина Клейторн, як я дізнався, служила гувернанткою в родині, де сталася смерть від утоплення. Утім, вона, здається, не мала з цим нічого спільного, і, по суті, повела себе дуже добре — попливла на допомогу, її віднесло в море і сама ледь врятувалася.
— Продовжуйте, — зітхнув помічник комісара.
Мейн зробив глибокий вдих.
— Тепер про лікаря Армстронґа. Знаний чоловік. Мав кабінет на Гарлі-стрит. Надзвичайно прямий і чесний у своїй професії. Не знайшов жодних записів про незаконні операції чи щось таке. Правда, що була жінка на прізвище Кліс, яку він оперував у 1925 році в Лейтморі. Його направили в ту лікарню. У пацієнтки був перитоніт, і вона померла на операційному столі. Можливо, він не дуже добре зробив ту операцію — адже у нього не було досвіду — але ж незграбність не є кримінальним злочином. Тут, безумовно, не було злого умислу.
Далі міс Емілі Брент. У неї служила дівчина Беатрис Тейлор. Коли вона завагітніла, господиня її вигнала, а та пішла й утопилася. Неприємна історія, але знову ж таки — це не злочин.
— Ось це, — сказав помічник комісара, — здається, у цьому й суть. А. Н. Оуен мав справу з випадками, у яких закон був безсилий.
ebooksa