Увечері Мельхіор допоміг перевезти покійників свого округу на цвинтар. Була викопана велика яма, в яку могло поміститися кілька десятків трупів. Виявилося, що більшість священиків і священиків парафії залишилися на місці. У брудних священицьких ризах, багато з них з опіками на руках чи обличчі, опинилися на цвинтарі, найстарші відправили заупокійну месу просто неба. Дзвони дзвеніли глухо, спів був хрипкий і грубий. Місто лежало навколо вцілілої колегіальної церкви в яскраво-зеленому світлі раннього вечора, показуючи обпалене та спотворене обличчя. Під час похоронної меси Мельхіор зустрівся з кількома давніми друзями. Філіп Хеннекін підійшов до нього і потис йому руку, скульптор Леонард оголосив, що його майстерня спалена; численні статуї з дерева і каменю згоріли - робота багатьох років. Леонард говорив про це спокійно й байдуже, ніби про чужу біду. Домінік де Фрей, гасячи пожежу в кварталі ткачів, де жив його зять, підійшов занадто близько до полум"я, його одяг загорівся і, перш ніж його встигли врятувати, він задихнувся; тепер він був похований тут разом з багатьма іншими. Мельхіор трохи погуляв у товаристві свого старого друга; він не згадував про власні спалені картини. Ні Зелені Шапки, ні будь-хто інший їх ніколи не бачив, і втрата здалася йому малою порівняно з тим, що було зруйновано в місті.
Вийшовши з цвинтаря, де багато чоловіків в траурі залишалися на молитву, він зустрів у провулку Під Балдахінами адвоката Лодовійка Дакенессе, найстаршого і найшановнішого з адвокатів міста; у них з Мельхіором ніколи не було стосунків з собою. Правник уклонився, і Мельхіор побачив, що той ніби вагається, що пішов далі, але через деякий час зупинився й підійшов до Мельхіора. Він виглядав більш сивим і пом"ятим, ніж зазвичай, борода його була скуйовджена, а на його поморщеному береті виднілися клаптики кіптяви. З дивною сумішшю пригніченості й гіркої посмішки він сказав:
- Ви вже чули новину? Ви врятовані від свого ворога.
Мельхіор подивився на нього широко розплющеними очима:
- Від мого ворога?
Правник підійшов на крок ближче й раптом посерйознішав:
- Патер Ейлардус ван Хоей помер.
Мельхіор, зовсім збитий з пантелику, дивився перед собою й мовчав. Вдень він питав про інквізитора, і тепер ось з цих вуст отримав відповідь.
- У вас є певні відомості про... цю смерть? - запитав він через мить, отямившись.
Людовік Дакенес кивнув.
- У тій погоні за безпекою дехто, зокрема домініканець, просто втратили розум. Патер був на одному возі з парохом Францем Кальсом. Очевидно, вони мали намір швидко дістатися до річки, знайти там корабель і попрямувати на південь. Аахен, Кельн, Маастрихт... Як би там не було, але багатьом з них це влізло в голову. Ви знаєте, пане Хінтаме, що дороги в наших болотах надто вузькі, якщо підганяєш себе, а надто вже коней до такої гонки. Віз пароха, як я чув, врізався на швидкості в колеса возу лавника Муйлплаега. Селяни, що стояли на дорозі й спостерігали за пожежею, бачили це нещастя і нещодавно донесли повідомлення до міста. Усе, що сиділо на возі капітулу, розвалилося. Домініканець зламав собі шию на місці.
Мельхіор заплющив очі. Те, що описував адвокат, він бачив у своїй свідомості: темна ніч на дамбі, форкання коней, отця ван Хоей, який могутнім голосом кричав: "Скоріше!", а позаду за втікачами палаюче місто, небо, наповнене злим блиском. А потім на мокрому трав’янистому схилі греблі лежить інквізитор, білий і чорний, мов гігантський мисливський пес, що упав і не встає. Мельхіор шукав очима магістра Дакенессе.
- Ви назвали його моїм ворогом... У вас були для цього причини?
Адвокат знизав плечима.
– Якщо це нещастя може навчити нас, то це, насамперед, тому, що людське життя крихке, а тому... трохи більше чесності у взаєминах. - Він слабко посміхнувся: - Староста із самого початку запевнив мене, що патер Ейлардус прибув сюди головним чином для того, щоб почати розслідування проти вас.
Мельхіор на мить опустив очі.
- Проти мене? Що це означає?
На обличчі адвоката знову з"явилася ледь помітна посмішка:
- Ну щож, пане Хінтаме, ви - дивак у нашому місті. Ви поводилися дивно і дивні гості під вашим дахом перебували.
- І ви повірили в мою провину? - запитав Мельхіор.
ebooksa