Чому зебри не страждають на виразку

У деяких випадках характеристики стресу є дуже неочевидними. Два стресогенні чинники можуть спричиняти викид у кров однакових наборів гормонів стресу. Тож що їх розрізняє? Тканини в різних частинах тіла можуть змінювати свою чутливість до гормону стресу за одного стресогенного чинника, тоді як за іншого жодних змін не відбуватиметься.

Нарешті, як ми дізнаємося детальніше з Розділу 13, два однакові стресогенні чинники можуть стати причиною стресу з дуже різними характерними особливостями залежно від психологічного контексту стрес-факторів. Тому кожен окремий стресогенний чинник не викликає таку саму стресову реакцію. Не дивно. Попри спільні параметри для різних стресогенних чинників, психологічна природа ситуації надмірної спеки або надмірного холоду, надзвичайної стурбованості або глибокого пригнічення дуже відрізняється. Незважаючи на це, описані в цьому розділі гормональні зміни, які відбуваються досить стабільно за широкого спектру різноманітних стресогенних чинників, формують основу нейронної та ендокринної стресової реакції. Тепер ми можемо розглянути, як ці реакції загалом рятують нас під час надзвичайних ситуацій, але можуть викликати захворювання в нашому організмі, якщо діють занадто довго.

3. ІНСУЛЬТ, СЕРЦЕВИЙ НАПАД І СМЕРТЬ ВІД РИТУАЛУ ВУДУ

Ось вам приклад несподіваної надзвичайної ситуації: ви йдете вулицею на зустріч із другом, щоб потім разом повечеряти. Ви вже розмірковуєте над своїм замовленням, навіть радіючи почуттю голоду. Ви завертаєте за ріг вулиці і тут — о ні! Лев! Як ми вже знаємо, діяльність вашого організму миттєво змінює свої налаштування, щоб зустріти кризу: шлунково-кишковий тракт припиняє роботу, а частота дихання наростає. Секреція статевих гормонів призупиняється, а епінефрин, норепінефрин та глюкокортикоїди вливаються в кровообіг. Вас рятуватимуть ваші ноги, але ще одним важливим чинником є потужність серцево-судинної системи, яка має забезпечити м’язи киснем та енергією.

РЕАКЦІЯ СЕРЦЕВО-СУДИННОЇ СИСТЕМИ НА СТРЕС

Активувати серцево-судинну систему досить просто, принаймні доки ви маєте симпатичну нервову систему, певну кількість глюкокортикоїдів та не переймаєтеся деталями. Найперше ви маєте перевести своє серце в найвищу швидкість роботи, змусити його битися частіше. Цього можна досягти, вимкнувши тонус парасимпатичної нервової системи та запустивши симпатичну нервову систему. Також у цій справі вам сприятимуть глюкокортикоїди, вони активують нейрони у стовбурі головного мозку, що впливають на пробудження симпатичної нервової системи, та посилять дію епінефрину та норепінефрину на серцевий м’яз. До того ж ви хочете збільшити силу, з якою б’ється ваше серце. Це залежить від вен, якими кров повертається до серця. Ваша симпатична нервова система дає їм команду звузитися, стати більш жорсткими, що допомагає крові повертатися до серця цими венами інтенсивніше. Кров повертається до серця в посиленому режимі, накочуючись на стінки серця, розтягуючи їх більше, ніж звичайно… і стінки серця, як розтягнута еластична гумка, повертаються в початкове положення також із більшою силою.

Отже, ваше серцебиття прискорилося, а кров’яний тиск підвищився. Наступне завдання — правильно розподілити кров по всьому організму, який зараз активно рухається. Артерії, що ведуть до м’язів, розслабляються,— розширюються,— посилюючи приплив крові та енергії в потрібні місця. Водночас відбувається різке зменшення притоку крові до другорядних частин тіла, як-от шлунково-кишковий тракт і шкіра (подача крові до мозку також зазнає суттєвих змін, про що ми поговоримо в Розділі 10). Зменшення припливу крові до ШКТ уперше помітили 1833 року під час розширеного дослідження організму одного корінного американця, якому після вогнепального поранення в живіт помістили туди трубку. У спокійному стані тканини його ШКТ були яскраво-рожевими, до них добре поступала кров. Але коли він починав хвилюватися або сердитися, слизова оболонка ШКТ білішала через знижений приплив крові. (Мабуть, це лише здогадки, але можна припустити, що той чоловік сердився та хвилювався, бо купа людей довкола ставили на ньому якісь експерименти, замість того щоб зайнятися чимось корисним, наприклад, зашити рану.)

Серцево-судинна система вдається до ще однієї витівки у відповідь на стрес, і для цього їй потрібна допомога нирок. Наприклад, як та зебра із роздертим черевом, ви втратили багато крові. Але вам потрібна кров для забезпечення енергією м’язів, що продовжують напружено працювати. Вашому організму потрібно зберігати воду. Якщо об’єми крові зменшаться через зневоднення або кровотечу, робота вашого серця чи вен уже не матиме жодного сенсу, адже здатність організму постачати глюкозу та кисень до м’язів буде порушено. Як ми зазвичай втрачаємо воду? Через сечоутворення, а джерелом води в сечі є кров. Отже, ви зменшуєте приплив крові до нирок та, на додачу, мозок надсилає сигнал ниркам: зупиніть процес, поверніть воду в систему кровообігу. Цю роботу виконує гормон вазопресин (також відомий як антидіуретичний гормон за свою здатність блокувати діурез, або сечоутворення), а також декілька додаткових гормонів, які регулюють водний баланс.

Я здогадуюсь, яке питання може виникнути в читачів на цьому етапі: якщо однією з особливостей реакції серцево-судинної системи на стрес є утримання води в кровообігу, що забезпечується пригніченням сечоутворення в нирках, чому тоді ми можемо намочити штани, коли нам стає дійсно страшно? Я вітаю читачів із тим, що вас цікавить одна з нерозв’язаних загадок сучасної науки. Намагаючись знайти відповідь на це запитання, ми стикнемося з іще більш незрозумілою таємницею. Навіщо нам сечовий міхур? Він має неоціненне значення для таких видів, як-от хом’як чи собака, бо вони наповнюють свої міхурі під зав’язку, а потім оббігають свою територію, маркуючи кордони,— такі собі духмяні знаки «вхід заборонено» для сусідів^[10]. Тому існування сечового міхура є досить логічним для видів, які залишають такі помітки, але я припускаю, що ви такого не робите^[11]. Для людей це просто нудне місце зберігання. Інша річ нирки. Нирки — це двосторонньо спрямований орган, для якого характерний процес реабсорбції. Це означає, що ви можете цілий день спокійно вбирати воду з кровообігу, а потім якусь частину повертати, регулюючи весь процес набором гормонів. Але тільки-но сеча покидає нирки і рушає на південь у напрямку сечового міхура, ви лише можете помахати їй на прощання, бо сечовий міхур односпрямований. Коли виникає стресова ситуація і треба давати драпака саваною, сечовий міхур має втримати в собі важелезний тягар і ще й не розплескати його. Тому вихід простий: спустошити міхур^[12].

Тепер усе в нормі — крові досить багато, вона вирує з більшою швидкістю та силою, сягаючи найпотрібніших ділянок. Це саме те, що потрібно під час втечі від лева. Що цікаво, Марвін Браун із Каліфорнійського університету в Сан-Дієго та Лорель Фішер із Університету Аризони доводять, що зовсім інша картина спостерігається в стані очікування. Газель тихо-мирно пощипує травичку, коли раптом повз проходить лев. Сам факт появи лева вже, очевидно, є стресогенним чинником, але поки що мало відчутним. Потрібно залишатися якомога більше непомітним, при цьому одночасно психологічно готуватися до швидкої втечі за найменшим сигналом. Під час такого очікування серцебиття та плин крові уповільнюються, а судинний опір підвищується по всьому тілу, включно з м’язами. Ще один приклад заплутаної природи стресу ми розглянули наприкінці Розділу 2, а саме те, що кожен тип стресогенного чинника викликає різні стресові реакції.

Урешті-решт, стресогенний чинник усунено — лев наздогнав якогось іншого перехожого, а ви повернулися до своїх планів на вечерю. Різноманітні гормони стресової реакції припиняють свою дію, ваша парасимпатична нервова система починає уповільнювати серцебиття за допомогою блукаючого нерва, і ваш організм заспокоюється.

ХРОНІЧНИЙ СТРЕС І СЕРЦЕВО-СУДИННІ ЗАХВОРЮВАННЯ

Ви все правильно зробили під час зустрічі з левом. Але якщо ви будете примушувати своє серце, кровоносні судини та нирки працювати так само кожного разу, як вас хтось дратуватиме, ви тим самим підвищите ризик появи серцево-судинних захворювань. Неадекватність стресової реакції у разі психологічного стресу можна чітко побачити на прикладі серцево-­судинної системи. Коли ви нажахані втікаєте від лева й наказуєте серцево-судинній системі направити сильніший потік крові до м’язів стегна, у вас установлюється ідеальний баланс між кровообігом та метаболічними потребами. Однак якщо ви сидите й думаєте про дедлайн, який наступить уже за тиждень, викликаючи в себе гіпервентиляційний синдром, ви знову ж таки наказуєте своїй серцево-судинній системі направити більше крові до м’язів кінцівок. Просто божевілля. До того ж, це може мати небезпечні наслідки.

Як підвищення тиску під час хронічного психологічного стресу зрештою призводить до серцево-судинних захворювань, що є основною причиною смертності в США та розвинених країнах світу? По суті, серце — це простий механічний насос, а кровоносні судини — всього лише шланги. Реакція серцево-судинної системи на стрес передбачає просто інтенсивнішу роботу системи, а якщо це відбуватиметься на постійній основі, органи швидко вийдуть з ладу, наче будь-який насос чи шланг з будівельного магазину.

Перший крок до появи хвороби, викликаної стресом,— це прогресуюча гіпертонія, тобто хронічно підвищений кров’яний тиск^[13].

Тут наче все зрозуміло. Якщо стрес спричиняє підвищення кров’яного тиску, то хронічний стрес спричиняє хронічне підвищення тиску. Отак у вас з’являється гіпертонія.

Але все трохи заплутаніше, бо на цьому етапі виникає порочне коло. Маленькі кровоносні судини по всьому організму відповідають за подачу крові до довколишніх частин тіла, забезпечуючи потрібний рівень кисню та поживних речовин. Якщо ваш кров’яний тиск постійно підвищується,— сила, з якою кров тече цими маленькими судинами, постійно зростає,— ці судини мають працювати напруженіше, щоб регулювати інтенсивність кровообігу. Уявіть собі зусилля, яких треба докласти, щоб втримати садовий шланг, з якого тоненькою цівкою витікає вода, і щоб упоратися з пожежним рукавом, приєднаним до гідранта, що працює на повну. Пожежний рукав вимагає більших зусиль. Ось що відбувається з тими маленькими судинами. Навколо них формується щільніший м’язовий шар для кращого контролю над посиленим потоком крові. Однак цей шар зменшує гнучкість судин, підвищує їхню стійкість до потужності потоку крові. Це призводить до підвищеного кров’яного тиску, що зі свого боку призводить до подальшого підвищення судинного опору, що зі свого боку…

Отак ви заробили собі хронічний високий тиск. Це погано впливає на ваше серце. Тепер кров повертається до серця з більшою силою і, як уже зазначалося, на стінку серцевого м’язу находить цунамі. З часом стінка серцевого м’яза потовщиться. Це називається гіпертрофією лівого шлуночка, що означає збільшення маси лівого шлуночка. Тепер серце має асиметричну форму, бо одна з чотирьох частин збільшилась у розмірі. Так виникає ризик нерегулярного серцебиття. Погані новини на цьому не закінчуються, адже потовщена стінка шлуночка серця тепер вимагає більше крові, ніж можуть постачати коронарні артерії. Дослідження показали, що гіпертрофія лівого шлуночка є основним прогностичним чинником серцево-судинних ускладнень.

Підвищений кров’яний тиск також погано позначається на судинах. Основною характеристикою системи кровообігу є те, що на різних етапах великі кровоносні судини (наприклад, низхідна аорта) розгалужуються на менші судини, потім на ще менші і так далі аж до крихітних капілярчиків. Цей процес роздрібнення називається біфуркацією. Про дивовижну ефективність повторюваної біфуркації в системі кровообігу говорить той факт, що кожну клітину від кровоносної судини відділяє не більш ніж п’ять інших клітин, і при цьому на систему кровообігу припадає всього лише 3 % маси тіла. Однією з властивостей систем, що розгалужуються таким чином, є те, що точки біфуркації дуже легко пошкодити. Точки розгалуження на стінці судини, де відбувається процес біфуркації, приймають на себе основний удар від рідини, що прибуває. Отже, правило просте: коли сила потоку крові збільшується, бурхливість потоку зростає і підвищується ймовірність пошкодження.

В умовах хронічного підвищеного кров’яного тиску, який супроводжує повторюваний стрес, точки розгалуження в артеріях ушкоджуються по всьому організму. Гладенька внутрішня оболонка судини починає рватися або вкриватися маленькими ритвинами. Коли цей шар пошкоджується, починається запальний процес — клітини імунної системи, які реагують на запалення, скупчуються на ураженій ділянці. Тут також починають формуватися клітини, насичені ліпідами, які називаються пінистими клітинами. До того ж під час стресу симпатична нервова система робить кров більш в’язкою. Зокрема, епінефрин сприяє утворенню в крові згустків тромбоцитів (це вид клітин крові, що відповідає за згортання) і такі згустки накопичуються в місцях судинних пошкоджень. Як ми дізнаємось у наступному розділі, стрес вимагає мобілізації енергії, тому у крові скупчуються жир, глюкоза, «поганий» холестерин, і все це також приєднується до згустків тромбоцитів. Також накопичуються і різноманітні волокнисті відкладення. Так утворюється атеросклеротична бляшка.