Чи голодують клітини в такому разі? Звісно, ні, адже надлишкова кількість жиру в них була першочерговою причиною порушень. Організм зазнає функціонального збою через усю ту глюкозу та жирні кислоти у крові, які пошкоджують кровоносні судини. Вже відома нам проблема. І якщо пацієнт має діабет зрілого віку вже достатньо давно, може статися додаткове ускладнення. Організм стає інсулінорезистентним. Підшлункова залоза реагує на це, виділяючи навіть ще більше інсуліну, ніж звичайно. Організм продовжує не сприймати інсулін. Підшлункова виділяє ще більше інсуліну. Знову і знову ваша підшлункова залоза видає дедалі більші обсяги інсуліну, сподіваючись на реакцію організму. Зрештою, цей процес виснажує клітини підшлункової залози, що відповідають за секрецію інсуліну, і вони фактично руйнуються. Отже, коли ви нарешті починаєте контролювати перебіг свого діабету зрілого віку завдяки втраті маси та фізичній активності, ви виявляєте в себе ювенільний діабет, що наступив внаслідок пошкодження підшлункової залози.
Як хронічний стрес позначається на діабеті зрілого віку? Знову ж таки, постійний викид глюкози та жирних кислот у кров посилює атеросклеротичні закупорки. До того ж стресова реакція віддає наказ вашим жировим клітинам стати менш сприйнятливими до інсуліну. Припустімо, вам за 60, ви маєте надмірну вагу і перебуваєте за крок від інсулінорезистентності. А ще й переживаєте хронічний стрес, і гормони стресу постійно навіюють вашим клітинам ідею про те, що непогано було б перестати сприймати інсулін. Усі ці чинники складаються докупи, і ви починаєте хворіти на діабет.
Чому варто звернути на це увагу? Тому що діабет зрілого віку став епідемією нашого часу, особливо в Америці. Станом на 1990 рік близько 15 % американців, старших за 65 років, мали діабет зрілого віку. Тоді це вважали катастрофою. Минуло десять років, і кількість хворих на такий тип діабету збільшилася на 33 %, тепер серед них і люди середнього віку. Діабет зрілого віку починає переслідувати й молоде покоління — за останні десять років було зафіксовано зростання випадків хвороби серед тридцятирічних на 70 %. Крім того, приблизно 20 мільйонів американців мають переддіабетичний стан і на повній швидкості наближаються до остаточного діагнозу. Діабет зрілого віку набув навіть більшої поширеності серед дітей, ніж ювенільний діабет, і це насправді дуже страшно. До того ж, коли люди з країн, що розвиваються, починають набувати харчових звичок розвиненого світу, вони не тільки починають хворіти на діабет, а й їхня хвороба прогресує значно швидше, ніж у представників західного світу, ймовірно, через сукупність культурних і генетичних причин. Цієї хвороби колись не існувало, а зараз на неї страждають приблизно 300 мільйонів людей по всьому світі, і минулого року від неї померло 200 тисяч американців.
Про що це говорить? Про очевидні речі. Хоча й складається враження, що ми дотримуємося раціону з низьким вмістом жирів, вуглеводів, холестерину, уникаємо напівфабрикатів, займаємося спортивною ходою і вголос цитуємо роботи дієтологів Аткінса або Орніша, насправді щороку ми їмо дедалі більше,— більше нездорової їжі,— а фізичними вправами займаємося дедалі менше. Наразі 20 % американців мають надлишкову масу тіла (проти 12 % 1990 року), а 54 % страждають на ожиріння (проти 44 %). Якщо перефразувати теоретика алостазу Джозефа Ієра, добробут став причиною смертності[22].
МЕТАБОЛІЧНИЙ СИНДРОМ / СИНДРОМ Х
За добре вкоріненою традицією медичної спеціалізації, існує цілий набір симптомів, через які вас направлять до кардіолога. За наявності інших симптомів, ви отримаєте направлення до фахівця з діабету. Якщо пощастить, вони навіть консультуватимуться одне з одним. Як ми вже зрозуміли з останніх двох розділів, обмін речовин та серцево-судинна система тісно пов’язані. «Метаболічний синдром» (також відомий як «синдром Х») — це новий термін, що підтверджує цей взаємозв’язок. Насправді він не такий і новий, адже був офіційно оформлений наприкінці 1980-х років Джералдом Рівеном зі Стенфордського університету. Просто за останні кілька років цей термін став надзвичайно модним (настільки, що навіть використовується в статті про диких бабуїнів, які в пошуках їжі гасають пустелею і спустошують смітники біля туристичних готелів у Східній Африці).
Перерахуймо проблеми зі здоров’ям, про які ми дізналися з двох останніх розділів. Підвищений рівень інсуліну в крові. Підвищений рівень глюкози в крові. Підвищений систолічний та діастолічний кров’яний тиск. Інсулінорезистентність. Забагато холестерину ЛПНЩ. Замало ЛПВЩ. Забагато жиру або холестерину у крові. Якщо ви маєте кілька з перелічених ознак — у вас метаболічний синдром (для офіційного діагнозу досить «однієї або більше» ознак з цього списку та «дві або більше» ознаки з іншого)[23]. Термін «синдром» означає, що якщо у вас є декілька цих симптомів, то, ймовірно, скоро будуть й інші, оскільки вони часто проявляються разом або один за одним. Якщо ви маєте підвищений рівень інсуліну в крові, низький вміст ЛПВЩ та абдомінальне ожиріння, у вас високий ризик появи інсулінорезистентності. Підвищений рівень холестерину ЛПНЩ, високий кров’яний тиск та інсулінорезистентність є прогностичними чинниками ожиріння. Поява ще декількох симптомів — і це загрожуватиме вам гіпертонією.
Різні групи окремих з вищеперелічених ознак здатні передбачати появу інших ознак, а також інфаркту, інсульту, до того ж можуть допомогти в прогнозуванні рівня смертності. Це було детально підтверджено в приголомшливому дослідженні, проведеному групою спеціалістів на чолі з Терезою Сімен з Університету Каліфорнії у Лос-Анджелесі. Зазвичай, медицина оперує діагностичними категоріями: якщо рівень глюкози вищий за Х — ви офіційно маєте гіперглікемію. Якщо значення кров’яного тиску вище за Z — у вас гіпертонія. А якщо рівень глюкози в крові, кров’яний тиск, кількість холестерину ЛПНЩ і т. д. поки в нормі, але наближаються до значень, які викличуть занепокоєння? Інакше кажучи, якщо жоден з показників не є відхиленням від норми, але є аномально велика кількість показників, які є майже відхиленнями. Технічно все гаразд. Проте очевидно, що це не так. Уявімо, що ми зібрали більше тисячі учасників дослідження у віці понад 70 років, які є офіційно здоровими, тобто всі показники не виходять за межі норми. Тепер перевіримо стан їхнього організму за характеристиками метаболічного синдрому та деякі інші показники, включно з рівнем глюкокортикоїдів, епінефрину та норепінефрину у стані спокою. Підсумуйте отримані результати в математичному виразі і отримаєте прогноз щодо появи в учасників серцевих хвороб, зниження розумової та фізичної активності, загрози смерті — набагато більш точний, ніж якби ви аналізували окремі групи показників.
Усе це стосується концепції алостазу — підтримки рівноваги у взаємодії між різними, розгалуженими системами організму. Також доречною є концепція алостатичного навантаження, яка говорить, що, навіть коли немає відхилень у показниках, велика кількість неідеальних значень показників свідчить про проблеми зі здоров’ям. І нарешті, очевидним є вплив стресу. Він не має миттєвих катастрофічних наслідків. Натомість він завдає удару, втручається, перешкоджає різноманітним процесам то тут, то там, спричиняючи невелике погіршення, трохи знижуючи ефективність — і ймовірність повної дестабілізації збільшується.
5. ВИРАЗКА, ДІАРЕЯ ТА МОРОЗИВО З ГАРЯЧИМ ШОКОЛАДОМ
Нестача їжі або води, звичайно, є стресогенним чинником. Для людини, навіть якщо вона має достатньо їжі та води на цей момент, брак чітких перспектив щодо наступного прийому їжі теж є серйозним стресом, а також реаліями життя у країнах, що розвиваються. І рішення не їсти аж до повного виснаження — анорексії — також є стресогенним чинником (що посилюється однією властивістю ендокринної системи, що згадувалась у Розділі 2, за якої рівень глюкокортикоїдів підвищується, а діяльність симпатичної нервової системи несподівано зупиняється). Усе це не викликає жодного подиву, як і те, що стрес може змінювати харчові звички. Цей процес нам добре відомий, проте хотілося б розібратися в його механізмі.
СТРЕС І ХАРЧУВАННЯ
Попередній розділ дав нам чітко зрозуміти, у який бік змінюється наш апетит. Зебра, яка рятується втечею від хижака, не думає про свій обід. Ось чому ми втрачаємо апетит, коли переживаємо стрес. За винятком тих із нас, хто під час стресу змітають все на своєму шляху, бездумно і автоматично. А ті, хто заявляють, що вони не голодні і їм шматок у горло не лізе через переживання, суто випадково наїдають 3000 калорій за день. Є й такі, що справді нічого не можуть їсти. Окрім великої порції ванільного морозива з гарячим шоколадом. Зі збитими вершками та горішками. Офіційні дані говорять, що приблизно дві третини людей у світі страждають на
Виявляється, що все таки є спосіб пояснити, чому в одних людей внаслідок стресу розвивається гіперфагія, а в інших гіпофагія. Отже, уявімо, що зебра успішно врятувалася від лева. Коли вона перебувала в стресовій ситуації, апетит було пригнічено, процес накопичення енергії зупинено і всі запаси енергії мобілізовано. Що, за логікою, має відбуватися у постстресовий період? Певна річ, відновлення організму і зворотні зміни зазначених процесів. Зупинка вивільнення енергії, накопичення поживних речовин у системі кровообігу та потреба отримати більше таких речовин. Апетит підвищується.
Це відбувається через певні особливості ендокринної системи, які на перший погляд здаються досить заплутаними, але насправді геніальні. Бентежить те, що один з важливих гормонів стресової реакції стимулює апетит, а інший — пригнічує його. Як ви можете пам’ятати з попередніх розділів, кортикотропін-рилізинг-гормон (КРГ) продукується гіпоталамусом і, стимулюючи гіпофіз до секреції адренокортикотропного гормону (АКТГ), запускає цілу низку заходів, що завершується викидом глюкокортикоїдів з наднирників. Еволюція забезпечила ефективну діяльність хімічних месенджерів в організмі, включно з КРГ. Він також працює у частинах головного мозку, регулюючи інші властивості стресової реакції. Цей гормон допомагає активувати симпатичну нервову систему й відіграє роль у загостренні уважності та збудження під час стресу. Він також пригнічує апетит. (Дорогі фанати дієт, не спішіть бігти до найближчої аптеки за пляшечкою КРГ. Імовірно, цей гормон допоможе вам скинути вагу, але ви будете почуватися жахливо — наче ви постійно перебуваєте в епіцентрі тривожної кризової ситуації: серце вискакує з грудей, ви роздратовані і всього боїтеся, статевий потяг зник. Мабуть, краще трохи наполегливіше покачати прес.)
З іншого боку, відбувається дія глюкокортикоїдів. Окрім того, що вони задіяні в стресовій реакції, вони стимулюють апетит. Це чітко видно під час експериментів зі щурами: глюкокортикоїди змушують тваринок бадьоріше бігти лабіринтом у пошуках їжі, натискати на важіль, щоб отримати частування тощо. Цей гормон стимулює апетит і в людському організмі (хоча, наскільки мені відомо, ніхто не давав волонтерам порцію глюкокортикоїдів і не аналізував, як швидко вони пересуватимуться рядами супермаркету). Вчені мають добре обґрунтоване уявлення про те, у якій частині головного мозку глюкокортикоїди стимулюють апетит, який тип глюкокортикоїдних рецепторів працює тощо[25]. Що дійсно вражає, так це те, що глюкокортикоїди не просто стимулюють апетит — вони викликають у нас бажання з’їсти саме продукти з високим вмістом крохмалю, цукру або жиру — і ми тягнемося не за селеровими паличками, а за печивом
Отже, тут і виникає проблема. КРГ пригнічує апетит, глюкокортикоїди роблять усе навпаки[26]. Але обидва ці гормони продукуються під час стресу. Надзвичайного значення набуває час. Коли наступає стресова ситуація, сплеск секреції КРГ відбувається за лічені секунди. Рівень АКТГ зростає десь за 15 секунд, але минає багато хвилин, перш ніж у крові підскакує кількість глюкокортикоїдів (залежно від виду). Отже, КРГ діє найшвидше серед набору реакцій надниркової залози, а глюкокортикоїди — найповільніше. Ця різниця у часовій динаміці також прослідковується у швидкості, з якою ці гормони впливають на різні частини тіла. КРГ змушує відчути свою дію за кілька секунд, а от вплив глюкокортикоїдів стає відчутним від декількох хвилин до декількох годин. Зрештою, коли стресова ситуація закінчується, КРГ виводиться з крові за лічені секунди, а глюкокортикоїдам потрібно декілька годин.
Отже, якщо у вашій крові велика кількість КРГ, але майже немає глюкокортикоїдів, можна з упевненістю сказати, що ви зараз переживаєте перші хвилини стресової ситуації. Саме час вимкнути свій апетит, і комбінація високого рівня КРГ та низького рівня глюкокортикоїдів прекрасно з цим справляється.
Далі, якщо у крові є велика кількість і КРГ, і глюкокортикоїдів, найімовірніше, стресова ситуація в самому розпалі. Апетиту ще не час повертатися. Це можна влаштувати, тільки якщо дія КРГ з пригнічення апетиту буде сильніша за дію глюкокортикоїдів з його стимуляції. Саме так це і працює.
І нарешті, значна кількість глюкокортикоїдів та малий обсяг КРГ у крові свідчить про початок періоду відновлення. Саме на цьому етапі починає працювати система травлення, а організм знову може поповнювати запаси енергії, які було спустошено під час шаленої втечі саваною. Активується апетит. У Розділі 4 ми побачили, як глюкокортикоїди допомагають вичистити банківський рахунок припасеної енергії під час стресової ситуації. У цьому разі глюкокортикоїди слугуватимуть не стільки посередником стресової реакції, скільки засобом відновлення організму після стресу.