Чому не Еванс?

Раптом Боббі розсміявся.

– Що тебе так розвеселило?

– Думка про те, які вони, мабуть, роздратовані тепер! Увесь цей морфій, якого вистачило б на вбивство п’ятьох-шістьох людей – а я живий-живісінький.

– Непередбачуваний жарт долі, – погодилася Френкі.

– Питання в тому, що робити далі, – по-діловому сказав Боббі.

– О! У нас багато справ, – одразу відповіла дівчина.

– Наприклад?..

– Ну, перевірити, скільки фотографій було при покійному, пересвідчитися, що одна, а не дві. Розвідати про Бассінґтона-ффренча та його пошуки будинку.

– Гадаю, тут усе буде чисто.

– Чому ти так вважаєш?

– Ну дивися, Френкі, подумай хвилинку. Бассінґтон-ффренч має бути поза підозрами. Мусить бути чистим і незаплямованим. Найімовірніше, виявиться, що жодним чином не пов’язаний з покійним і перебуває тут з цілком вагомих причин. Можливо, він і вигадав пошук будинку в ході розмови, але я впевнений, що причину приїхати сюди собі забезпечив. Загадковим незнайомцем, який випадково опинився поряд із місцем подій, тут не може й пахнути. Упевнений, що Бассінґтон-ффренч – його справжнє ім’я і що він із тих, на кого підозри не падають.

– Так, – задумливо погодилася Френкі. – Слушний висновок. Зв’язок між Бассінґтоном-ффренчем і Алексом Прітчардом установити не вдасться. Але якби ми знали справжнє ім’я загиблого…

– О! Це вже зовсім інша річ.

– Отже, було дуже важливо, щоб особу покійного не встановили… Тому Кеймани й розіграли свою виставу. А втім, це був великий ризик.

– Ну, тут ти забуваєш, що його тіло ідентифікували з блискавичною швидкістю. Після цього, навіть якби його фото і з’явилося в газетах (а ти знаєш, які нечіткі там зображення), люди могли б лише казати: «Дивно, як же ж цей Прітчард, що впав зі скелі, схожий на містера Ікс».

– Тут є нюанс, – швидко додала Френкі. – Містер Ікс має бути не з тих, кого миттю кинуться шукати. Інакше кажучи, він не міг бути сім’янином, бо його дружина чи родичі одразу побігли б у поліцію і заявили про зникнення.

– Яка ти розумничка, Френкі. Так, він або збирався за кордон, або щойно повернувся (засмагу мав ідеальну – як у мисливця на велику дичину – був схожий на нього), а ще не міг мати родичів, які все знали б про його пересування.

– Ми просто прекрасно розслідуємо цей злочин, – схвально сказала дівчина. – Якщо, звісно, нічого не наплутали.

– Дуже ймовірно, – відповів Боббі. – Але, як мені здається, усе, що ми тут наговорили, звучить раціонально, якщо не враховувати дикої неймовірності всієї цієї ситуації.

Френкі безтурботним жестом відмахнулася від «дикої неймовірності».