Чому не Еванс?

За якусь мить уже тиснув на кнопку за подушкою з такою силою, що медсестра бігцем вскочила в палату.

– Що сталося, містере Джонс? Вам погано?

– Зателефонуйте в Палац! – вигукнув Боббі. – Скажіть леді Френсіс, що вона мусить негайно повернутися!

– О, містере Джонс. Не можна такого просити.

– Не можна? – перепитав Боббі. – Якби ви дозволили мені встати з цього проклятого ліжка, то побачили б, що мені можна, а що ні. А поки що вам доведеться зробити це за мене.

– Але навряд чи вона вже повернулася.

– Ви погано знаєте її «Бентлі».

– Вона ще не випила чаю.

– Послухайте мене уважно, дорогенька, – промовив молодик, – годі сперечатися зі мною. Зробіть, як я сказав. Передайте, що вона має негайно повернутися, бо мені треба розповісти їй дещо важливе.

Переможена, медсестра знехотя пішла. Вона переказала прохання Боббі по-своєму.

«Містер Джонс цікавиться, чи не могла б леді Френсіс приїхати до нього, бо він мусить сказати їй дещо важливе, звісно, якщо це не завдасть їй незручності й заради цього не доведеться змінити плани».

Леді Френсіс коротко відповіла, що приїде негайно.

– Ясно як день, – заявила медсестра іншим колежанкам, – вона в нього закохалася. Он воно що!

Коли Френкі повернулася, їй кортіло якнайшвидше дізнатися, що сталося.

– Це що за негайний виклик? – спитала вона.

Боббі сидів у ліжку, щоки йому пломеніли. Він потрусив примірником «Марчболт віклі таймз».

– Поглянь сюди, Френкі.

Вона глянула.

– І що? – запитала.

– Ось ця фотографія. Ти сказала, що це ретуш, але однаково схоже на місіс Кейман.