Чому не Еванс?

Молодик насупився, намагаючись пригадати.

– Якийсь невиразний тип. Приємний голос. Явно джентльмен. Я не дуже його роздивився. Він сказав, що нетутешній. І ще щось про те, що підшукує будинок.

– Так, усе це можна перевірити, – відказала Френкі. – Єдине бюро нерухомості в Марчболті – «Вілер та Овен». – Вона здригнулася і додала: – Боббі, а ти не подумав про те… Якщо Прітчарда штовхнули, то Бассінґтон-ффренч і має бути тим, хто це зробив…

– Жах, – сказав Боббі. – Він здавався таким приємним чоловіком. Але знаєш, Френкі, ми ж не можемо бути впевнені, що Прітчарда зіштовхнули.

– А я впевнена!

– Ти одразу так думала.

– Ні, спочатку мені просто цього хотілося, бо так цікавіше. Але зараз це більш-менш точно. Твоя раптова поява порушує плани вбивці. Ти знайшов фотографію, отже, тебе слід прибрати.

– Тут є проблемка, – зауважив Боббі.

– Яка? Щойно ти пішов, Бассінґтон-ффренч лишився з тілом сам на сам і замінив фото, яке вдалося побачити тільки тобі.

Але молодик і далі заперечно хитав головою.

– Ні, не збігається. Уявімо на мить: фотографія була такою важливою, що через неї мене довелося б прибрати, як ти кажеш. Звучить абсурдно, але не відкидаю, що це можливо. Ну, тоді, якщо він збирався спекатися мене, краще було зробити це одразу. Те, що я поїхав до Лондона й не читав «Марчболт віклі таймз» чи інших газет, де надруковано фотографію, випадковість, на яку не можна було розраховувати. Я ж міг одразу заявити: «Це не та фотографія, що я бачив». Навіщо чекати завершення дізнання, на якому все пройшло так добре.

– У цьому щось є, – погодилася Френкі.

– І ще. Я не можу бути абсолютно певним, але майже готовий поклястися, що коли поклав фотографію назад до кишені загиблого, то Бассінґтона-ффренча поряд не було. Він прийшов за п’ять чи десять хвилин.

– Можливо, він увесь час спостерігав за тобою, – заперечила дівчина.

– Не уявляю, як він міг би це зробити, – повільно відказав Боббі. – Те місце, де я сидів, проглядається лише з однієї точки. А далі скеля здіймається, тож із-за неї нічого не видно. Є тільки одна точка, і коли Бассінґтон-ффренч у ній опинився, то я одразу його почув. Кроки відлунюються внизу. Можливо, він і був поряд, але бачити мене не міг – це точно.

– Виходить, на твою думку, йому не відомо про те, що ти бачив фото?

– Не уявляю, як би він про це дізнався.

– І Бассінґтон-ффренч міг не боятися, що ти бачив, як він це зробив… як убив Прітчарда, бо, згідно з твоїми словами, це абсурд. Ти ніколи не приховав би цього. Здається, тут щось інше.

– Але я ніяк не збагну що.

– Щось таке, про що вони дізналися тільки по завершенні дізнання. Не знаю, чому я кажу «вони».