Дівчина дивилася на Альберта сухими очима. Черевань зсунувся з крісла. Зупинившись перед Альбертом, міцно взяв його за ґудзик піджака.
— Ви маєте цікавих знайомих, друже…
Він хотів ще щось додати, але цієї миті на нього насипалася Рачинська:
— Адже дім лісника Граби у вашому районі! Як же можна казати дівчині, що Куртман сидить у в"язниці, коли його вбили в лісі?!
Крихняк, нарешті, відпустив Альбертів ґудзик. Засунув товсті руки в кишені штанів. Він був розлючений.
— Не треба втручатися в чужі справи. Я правильно казав. Учора мене повідомили, що Куртман утік, коли його везли із в"язниці до слідчого. Я хотів розповісти про це панні Рамуз, навіть натякнув їй, правда ж? Мені ж не можна говорити прямо. Майте милість, ви повинні пам"ятати, де я працюю.
Чоло Крихняка вкрилося потом. Він витер його хусточкою. Одним духом вихилив чарку. Оглянувся довкола, шукаючи поглядом дружину. Її в кімнаті не було. Щез і землемір. Черевань завважив це, обличчя його почервоніло, і він ухопився рукою за серце.
Рачинська підтюпцем побігла в кухню. Альберт підскочив до столу, схопив пляшку. Наливаючи вино Крихнякові, подумав: «А ти, тварюко, хотів переспати з дівчиною, а потім дати їй зрозуміти, що саме ти допоміг утекти Куртману!»
— Ви себе погано почуваєте? — спитав він лагідно.
— Так. Серце, — засапав Крихняк.
Дівчина, затуливши обличчя руками, тихо плакала. Чоловіки не звертали на неї уваги.
Привид смерті зробив товстуна терпимішим. Взявши чарку з Альбертових рук, він поблажливо говорив:
— У вас цікаві знайомі, друже… Проте будьте спокійні. Мені до них байдуже.
Панна Рамуз підвелася. Вона ледве стояла на ногах, волосся було скуйовджене.
— Не розумію… Учора втік, а він каже, що тиждень тому вбили…
Крихняк стенув плечима.
— Вчора я одержав повідомлення. А втік він справді тиждень тому. Цей чоловік сказав правду.
— Втік? Так, може, він живий? — Вона дивилася на них благально.
— Більше я нічого не знаю про це, — сухо відповів Альберт. — Можливо, він загинув під час втечі?
— Ні,— авторитетно запевнив Крихняк. — Якщо загинув, так це сталося пізніше. У бандитів щодо цього є тверде правило. Бояться провокацій з нашого боку. Нещодавно дезертирували два міліціонери, їх розстріляли, думаючи, що вони наші агенти. Так само вчинили з п"ятьма дезертирами-солдатами. Той, хто побував у наших руках, вважається «зіпсованим», потенціальним агентом. Така ж доля спіткала, напевно, і Куртмана.
ebooksa