— Ну… — я нарешті стулив рота й потер собі лоб, згадуючи. — Орден Білого Єдинорога чи Білого Індрика[26]…
— Індрика? — загиготіла Свєтка. — Інь-дрика? Добре, що хоч не індика! Теж гарно звучить — інь-дика[27]…
Я презирливо відвернувся від неї. Та Свєтка не збиралася вгамовуватися:
— Слухай, — знову вирячилася вона на мене, — а вони були в курсі, що ти —
— Відчепись! — Кинув я у відповідь. Моє серце чомусь неприємно стислося. Обговорювати цю тему, тим більше зі Свєткою, мені зовсім не хотілося.
— Це важливо знати! — продовжувала допікати своїм поглядом Свєтка.
— Відчепись, — тихо повторив я.
— Ти що, досі не второпав? Якщо на тебе полюють, часу в нас небагато… Я хочу тобі допомогти!
В мені піднялася хвиля роздратування, і я відрізав:
— Я не просив тебе про допомогу!
— Я просто хочу… — кліпнула Свєтка.
— Та не треба мені допомагати! — гаркнув я у відповідь.
— Не дивно, чому досі у тебе немає друзів, з таким характером… — скривилася вона.
Перед моїми очима з’явилося лице Шулі. Хто міг його замінити?
— Та що ти знаєш про друзів?! — вилетіло в мене, я підхопився з місця і миттю вибіг із кухні, заледве не збивши Ангеліну з ніг.
— Свєто! — почув за спиною її осудливий голос.
— Вибач! — пролунало Свєтчине майже одразу…
Та я вже був у себе в кімнаті й, ляснувши дверима, впав на ліжко.
Чорний відчай розливався в повітрі брудною плямою. Повітря зробилося в’язким, із присмаком гуми…
Залиште мене у спокої! Заради Бога…
ebooksa