Стара індіянка, проклинаючи «сеньйорів з міста», які «заженуть священика у могилу», допомогла покласти Альберді на тапчані і принесла пляшки з ліками.
Напевно, Альберді вже давно хворів на серце, бо домашня аптечка була непогано вкомплектована.
Поволі блідість сходила з його лиця і дихання ставало спокійніше. Я сидів біля нього на тапчані, а він судомливо стискав мою руку, ніби боячись, щоб я не пішов. Однак потроху цікавість починала брати гору над страхом.
— Підіть… туди… і довідайтеся… а потім прийдете… — були перші слова, які я почув від нього.
— А може, мені все-таки ще трохи побути з вами… — невпевнено промовив я.
— Ні… ні… Ідіть уже… Скажіть Ноці, хай побуде тут… коло мене.
Я підвівся. Альберді запитливо дивився мені в очі. Я не знав, чи мені вже йти, чи почекати.
— Ви бачили… отой… хрестик? — нарешті спитав він тихо.
Я кивнув головою.
— Це я… — уривчасто прошепотів священик. — Не можу собі простити.
— Але ж… Нічого страшного не сталося, — намагався я його втішити. — Зрештою, ще нічого не відомо. Спершу прочитайте книжку…
Альберді заплющив очі.
— Ідіть і повертайтеся, — промовив він згодом уже майже спокійно.
Коло церкви я зустрів благочинного Алессандрі. На настирливі запитання репортерів він відповідав ввічливо, але рішуче.
— Я не даю ніяких інтерв"ю. З усіма запитаннями звертайтеся до слідчого Кастелло.
Побачивши мене, він зупинився і, подавши репортерам знак, аби відійшли, спитав:
— Священик Альберді у себе вдома?
— Так, але йому дуже зле. Ви хочете його провідати?
— Авжеж, — коротко відповів Алессандрі і за мить додав: —Дякую вам, сеньйоре адвокате, що ви про нього потурбувалися.
— Є вже результати експертизи? — запитав я, стишуючи голос, щоб не почули репортери.
ebooksa