Він кивнув.
— Деякі, — відповів ухильно і, злегка пригнувшись, зник у дверях церкви.
Я прискорив ходу.
Труна вже була опущена, і копачі прикривали могилу дошками. Професор Гомез, уже без халата, диктував щось протоколістові, а його асистент складав інструмент. Біля нього на землі стояла закрита кругла металева скринька. Слідчий Кастелло віддавав якісь розпорядження сержантові поліції.
Я підійшов до де Ліма, який стояв, дослухаючись до того, що диктує професор. Той уже, власне, кінчав, і я міг нарешті задовольнити свою цікавість.
— Де ви поділися, сеньйоре адвокате? Ви вже знаєте наслідки? — вигукнув де Ліма, побачивши мене.
— На жаль, я мусив подбати про священика Альберді. Сердешний заслаб. Ну, як наші експерти?
— Побоювання підтвердилися! — сказав де Ліма з погано приховуваним задоволенням.
— Отже, це не Браго?
— Браго. Немає сумніву — це він. Річ у експериментах! Бідолашний Хосе!.. З ним поводилися, як із піддослідним кроликом.
— Отець благочинний казав мені, що немає ще остаточних результатів…
— У принципі висновки однозначні. Залишилися тільки додаткові дослідження. У професора немає тут умов і всього необхідного інструменту. Тому вія забирає череп до себе в лабораторію.
— Для цього потрібно кілька днів, — додав Гомез.
Я глянув на круглу скриньку і відчув спазму в шлункові.
— Чи впевнені ви все-таки, професоре, що то експерименти, а не необхідні лікувальні процедури? — запитав я по хвилі.
— Так. Я цілком упевнений. А втім, це видно відразу. Якби ви побачили, що вони з ним витворяли… Жахливо!.. Зрештою, я можу вам показати, — він підійшов до скриньки і вже потягся до вічка, але я заперечив.
— Дякую… Ні, ні, я не хочу… Я вам вірю.
Професор поблажливо всміхнувся.
— Я бачу, нерви підводять. Однак попереджаю: як адвокат і уповноважений звинувачувальної сторони, ви мусите ознайомитися принаймні з знімками.
IX