— А що вам про це відомо? — спитав священик, підозріло дивлячись на мене.
— Ваша сестра й сеньйор де Ліма казали, що Маріо почуває себе недобре, — відповів я ухильно, намагаючись приховати збентеження. — Зрештою, вже сам факт кількаразової втечі… Опріч того, нервозність, якісь травми, галюцинації…
Священик допитливо глянув на мене.
— А про галюцинації ви чули від моєї сестри й шуряка чи від сеньйорини Далі? Пригадайте! Це дуже важливо.
Знову, замість того щоб відповідати на запитання, священик ставив їх.
— Я не чув ні від сеньйори Долорес, ні від її чоловіка. Одначе я хотів би дізнатися, чи не помічали ви раніше в Маріо якихось психічних розладів?
Альберді довго роздумував.
— Бачте… — почав він не дуже впевнено. — З сестрою ми не підтримували постійного контакту. Коли Маріо було три роки, вона приїздила сюди з ним і Хосе на кілька тижнів. А згодом, після їхнього розлучення, ми навіть не листувалися. Правда, Маріо був тут ще кілька разів, за життя Хосе, але недовго, буквально кілька годин. Після його смерті і цей зв"язок урвався. І тільки три роки тому, подорожуючи разом з товаришами, Маріо зупинився в мене ночувати. Оце й усі _ наші зустрічі аж до минулого року… коли він написав мені листа. Але ви не кажіть цього моїй сестрі. Отже, я несподівано дістав од нього листа. Цей лист був двозначний. Маріо прохав мене зустрітися, пропонуючи, щоб я не тільки приїхав задля цього до столиці, але й, уявіть собі, щоб я зупинився в готелі і не показувався на очі сестрі та її чоловікові. Причину такої конспірації він пояснював мені бажанням… подискутувати на деякі теологічні теми. Відповідь я мав надіслати до запитання. Звичайно, я вважав своїм обов"язком оповістити про все сестру, але, подумавши, вирішив: можливо, хлопець має найкращі наміри, тільки не усвідомлює собі безглуздості свого вчинку. А що, як він прагне присвятити себе служінню богові, а батьки опираються? В такому разі йому слід допомогти. І я написав Маріо листа, що приїхати не можу, а прошу конкретніше пояснити, яка саме справа його цікавить, — можливо, її вдасться владнати листовно. Листа я все-таки послав на домашню адресу — вважав, що негоже прилучатися до змов проти батьків. За тиждень надійшла відповідь. Маріо висловлював жаль, що я не можу приїхати, й повідомляв, що під час канікул він постарається заглянути до мене. А на запитання, що саме його цікавить, відповів: «Обмін думками про потойбічне життя». Листовну дискусію він вважав нереальною… І все. Настали й проминули канікули, але він не приїхав. Ось тільки тепер. Як бачите, навіть це дивне листування свідчить: хлопець при повному розумі. І зараз, на мою думку, він цілком нормальний. Звичайно, він трохи психічно неврівноважений, але це не хвороба. Оті його, як ви кажете, галюцинації можуть мати найприродніше пояснення. Коли ж підтвердиться припущення, що Хосе живий…
— Ну, звичайно… — почав я і замовк.
Хтось постукав у двері. Священик підвівся й відчинив. На порозі стояла стара індіянка.
— Приїхали сеньйори… Питають вашу превелебність…
— Ми вже йдемо! — коротко відповів Альберді й кивнув мені. Я теж підвівся, але, перш як вийти, схопив священика за рукав.
— Маріо у вас дома? Правда? — запитав я тихо. — Я хотів би неодмінно з ним поговорити. Допоможіть мені.
Священик пильно подивився на мене, але я не відчув у його погляді недовіри.
— Маріо немає, — відповів він, немовби виправдуючись. — У мене його зараз справді немає. Вчора ввечері тут знову була ваша знайома. Я вже знав, що сьогодні має відбутися ексгумація. Я сказав їй про це, і вона запропонувала забрати хлопця на весь день на прогулянку… мовляв, так буде краще. Для Маріо це було б надто велике потрясіння. Я думав, ви знаєте…
— Я не бачився з сеньйориною Далі чотири дні.
— Звідкіля ж ви тоді знаєте про галюцинації?
— Я скажу вам пізніше. Зараз ми не маємо часу. Комісія вже, мабуть, нетерпеливо чекає на нас, — пробував я виграти час.
— Але ж, напевно, не від Долорес? — запитав він підозріло.
— Ні. Я ж вам уже сказав. Ходімо! — поквапив я його, щоб уникнути розпитувань.
ebooksa