З-поміж чоловіків, що чекали на нас перед церквою, я особисто знав тільки двох: слідчого Кастелло і де Ліма. Сеньйори Долорес не було. Мене здивувала присутність якогось поштивого, сповненого гідності священика. Як виявилося згодом, це був благочинний Алессандрі, близький приятель родини де Ліма і колега Альберді по семінарії, а тепер одна з найвпливовіших осіб у курії.
Як експерта було запрошено професора Гомеза, видатного фахівця в галузі судової медицини, його супроводив молодий лікар-асистент, а також дантист, котрий протягом кількох років лікував Хосе Браго.
Після знайомства священик Альберді провів нас до цвинтарної брами, де вже чекали двоє тамтешніх поліцейських разом з найнятими у селі трьома копачами. Залишивши одного поліцейського коло брами, щоб він не пускав за паркан цікавих, ми вузькою стежкою рушили поміж могилами. Це були здебільшого бідні й занедбані могили, тільки поблизу церкви і просто під її стінами я помітив кілька величних, напевно, дуже давніх пам"ятників.
Могила Хосе Браго була в глибині цвинтаря, майже біля самісінького муру. На новій, мабуть, недавно покладеній плиті сяяли золоті літери й цифри. Ми поставали довкола могили, розбившись на кілька груп. Слідчий Кастелло разом з протоколістом підійшов до Альберді і голосно, щоб усі чули, мовив:
— Запитую присутнього тут священика Еетебана Бартоломео Альберді, настоятеля парафії в Пунто-де-Віста, чи може він підтвердити, що на цьому місці дня 25 березня 1994 року в його присутності була похована домовина з прахом, визнаним прахом Хосе Браго, письменника, що народився 4 травня 1955 року в Ріо-де-Жанейро і помер 20 березня 1994 року в інституті нейрокібернетики імені Самуеля Бурта, поблизу Пунто-де-Віста?
— Підтверджую, — відповів Альберді.
— Запитую парафіяльного священика Естебано Бартоломео Альберді, — вів далі слідчий, — чи дає він згоду на відкриття могили, визнаної могилою згаданого Хосе Браго?
На мить погляди Альберді й Алессандрі зустрілися.
— Даю згоду! — відповів Альберді, але в його голосі я відчув тривогу.
— Прошу відкрити могилу, — повернувся Кастелло до копачів.
Я підійшов до слідчого.
— Ви повідомили про ексгумацію професорові Боннарду? — спитав я впівголоса.
— Не думаю, щоб у цьому була необхідність, — лаконічно відповів Кастелло і наказав поліцейському, який стояв по другий бік могили — Сержанте! Проженіть отих дітей!
Кивком він показав угору: на мурі сиділо кілька сільських бешкетників, з цікавістю розглядаючи нас.
— Геть звідси! — гримнув сержант, і на мурі тої ж миті нікого не стало.
Я відчув дотик чиєїсь руки. Це де Ліма підійшов до мене і, беручи мене попідруч, сказав:
— Пройдемося трохи… Ви не заперечуєте?..
Копачі зрушили кам"яну плиту й притулили її до сусідньої могили.
— Ходімо, — відповів я.
Де Ліма повів мене на бічну стежку. За нами вже чувся скрегіт лопат об кам"янистий грунт.
ebooksa