— Я теж із вами їду! — вигукнула сеньйора Долорес.
— А ти там навіщо? — гостро заперечив Альберді. — Ти можеш усе зіпсувати. Зачекаєш тут або. як хочеш, у да Сільва.
— Ні! Я їду з вами! Я не покину моєї дитини!
— І ти не боїшся Боннарда? — неприродно засміявся священик.
Долорес уважно глянула на брата.
— В тебе є тут хтось, кому можна було б довіритись? — запитала вона діловим тоном.
— Що ти маєш на увазі, говорячи про довіру?
— Я хочу послати листа Хуанові. У тебе є папір і конверт?
— Що ти хочеш йому написати?
Голос священика прозвучав застережливо.
— Дрібниці. Ти маєш слушність: треба себе вбезпечити. Якщо до півночі я не приїду в «Каса гранде», Хуан сповістить поліцію.
Альберді стенув плечима. Потім підійшов до письмового столу, дістав із шухляди папір і конверт, поклав їх перед сестрою.
— Зайди, Ігнасіо! — гукнув він до дверей.
На порозі з"явився високий худий хлопець.
У руках він тримав капелюха з широкими крисами, які носять робітники на плантаціях, а його чорні очі дивилися на нас з цікавістю й повагою.
— Підеш у «Каса гранде»!
Хлопець тривожно глянув на священика.
— Занесеш листа і віддаси його у власні руки сеньйору да Сільва.
— Гаразд, отче, — шанобливо вклонився хлопець. — Але я мав провести…
— Не треба. Ми поїдемо машиною!
ebooksa