— Давайте зробимо інакше, — мовив нарешті де Ліма. — Я не вимагаю від вас негайної відповіді. Поміркуйте ще. Зараз ми поїдемо до префектури, по дорозі десь перекусимо. Вже скоро другий сніданок… А потім ви поїдете в Пунто.
— Я хотів би виїхати найпізніше о пів на другу.
— Отже, маємо ще півтори години. Часу — по зав"язку.
X
О пів на другу ми з сеньйорою Долорес були вже на шосе за містом. Всупереч моїм побоюванням, вона виявилася зовсім не втомливою супутницею. Вона дуже вміло підтримувала розмову, хоч нервове напруження, напевно, не полегшувало її завдання. Мене теж турбувало, як Катерина, а особливо професор Боннард, зустрінуть непрохану гостю.
Майже двогодинна подорож у Пунто-де-Віста — вже четверта протягом останніх десяти днів — проминула досить швидко. Наприкінці дороги я сказав сеньйорі Долорес, що спершу заїду до священика Альберді. Вона сприйняла це неприхильно, підозрюючи, очевидно, якусь хитрість, але я заспокоїв її, пояснивши, що хочу дістати там повідомлення від Маріо. Я трохи боявся, що сеньйора де Ліма спитає, хто мій інформатор, але вона була на диво тактовна, напевно, приписуючи цю роль своєму братові.
Альберді ми застали в саду коло руїн старого попівства. Кілька робітників виносили мотлох із згорілого будинку, відбиваючи потріскану штукатурку і прибираючи рештки обвуглених віконних рам, луток та одвірків. Обіч руїн, на майданчику перед входом до старого будинку, височіла рівно складена купа цегли, а за кілька метрів далі лежали довгі балки. Ще вчора ні колод, ні цегли я тут не бачив.
Священик побачив нас здалеку і ступив кілька кроків назустріч, але відразу ж зупинився, впізнавши сестру. Сеньйора Долорес була явно збентежена. Вона підійшла до брата і несміливо підняла руки, ніби хотіла його обняти, але він тільки дивився на неї сумними, стомленими очима.
— Давно ти не була тут, Долорес… — тихо промовив священик.
Вона кивнула головою і збентежено опустила очі.
— Отже, ти все-таки наполягла на своєму, — з гіркотою сказав Альберді.
— Я не знаю, про що ти… — розгублено відповіла де Ліма.
— Добре знаєш…
— Я не приїхала сюди сваритися, — рішуче змінила вона тон.
— Я бачу, починається відбудова, — втрутився я в розмову, намагаючись запобігти скандалові.
— Атож, — неохоче підтвердив Альберді і гнівно спитав у сестри — Чого ти від мене хочеш?
— Неважко здогадатися. Я приїхала по Маріо!
— Його тут немає.
— Я знаю! Ти ошукав мене! Ти у змові з Боннардом!
Напад був такий несподіваний, що священик Альберді аж поблід. Він дивився на сестру широко відкритими очима і не міг промовити й слова.
ebooksa