Поріг безсмертя

— Може, пройдемося де-небудь, — знову встряв я, показуючи рухом голови на робітників, які покинули свою роботу, з цікавістю приглядаючись до нас.

Сеньйора де Ліма відразу опанувала себе.

— Ти міг би запросити нас до господи, — мовила вона до брата, ніби нічого не сталося.

Альберді теж уже заспокоївся.

— Прошу! — показав він на стежку, що вела до будиночка в саду. — Я не знав, чи схочеш ти переступити мій поріг, — додав по хвилі.

— То це буде школа чи ваш будинок? — кивнув я на руїни. Я хотів запобігти новій сварці, але виявилося, що мимоволі порушив дражливу тему.

— Не знаю… — відповів Альберді майже сердито. — Не знаю, чи лишуся я тут взагалі…

Більше я не пробував заводити розмови. Ми мовчки дійшли до будиночка, і священик одчинив двері, впускаючи нас усередину.

Сеньйора Долорес уже вгамувалася. Вона сіла в крісло й запалила цигарку.

— Алессандрі був тут? — запитала вона брата.

— Був, — відповів Альберді, дивлячись у підлогу. — А щодо Маріо, то ти знаєш… що ображаєш мене звинуваченнями, — докінчив уже лагідно. — Я не змовлявся з Боннардом. Кілька років я навіть його не бачив. А коли твій син тікає від тебе, то ти сама в цьому винна.

Сеньйора Долорес почервоніла як жар. Вона вже ладна була вибухнути, але враз сили ніби покинули її.

— Знаю… винна. Але… я мушу його знайти, — благально прошепотіла вона.

— Я пообіцяв Алессандрі, що Маріо повернеться додому завтра вранці. І я дотримаю слова! — промовив Альберді, і хоч слова його звучали трохи патетично, я знав — він каже щиро. Невже він теж побував в інституті? Тільки цього бракувало!..

— Ви читали вранішні газети? — . спитав я, зводячи розмову на тему, що не давала мені спокою кілька годин.

— Не читав. Але вже знаю… — Альберді затнувся на півслові.

— Тобі розповів Алессандрі? — втрутилася сеньйора Долорес.

Священик кивнув головою.

— А він уже знав про остаточні результати досліджень? В який спосіб експериментували на Браго? — запитав я.

— Він тільки сказав, що експериментували… І більше нічого.