- Що ж, бажаю удачі, білий королю, - Кларнес затримав руку Джо у своїй. - Стривай. У тебе, мабуть, зараз
порожні кишені. Візьми на повітряне таксі. І, бога ради, будь обережним.
- У мене немає місіс Лі, яка могла б стати удовою, - всміхнувся детектив.
- Але я маю друга, якого б не хотів втрачати.
ІІІ
- І тут нас випередили, - бурмотів Джо, повертаючись пізно увечері додому. Настрій був зіпсований, відчуття
таке, ніби його обікрали серед білого дня.
Справа про загибель Дженні Стівенс в авіакатастрофі на північному сході Африки із архіву загадково зникла.
Місяць тому вона була ще там, а ось удруге вже не пощастило взяти її до рук. Комусь не сподобалось, хтось
насторожився, що приватний детектив раптом почав цікавитись цією справою, і - вона благополучно зникла.
Навіть у пам’яті комп’ютера про неї не залишилося слідів. Випередили. Що ж, навіть негативний результат - це
теж результат. Виходить, що він, Джо Лі, на правильному шляху, якщо хтось боїться, щоб справа не потрапила до
нього. І від того на душі ставало трохи легше.
Коли Джо зайшов у двір-колодязь псевдофортеці, друге вікно на веранді, як і завжди, було відчиненим і
світилося, а його сусід Гаррі Бен сидів біля вікна і читав. Втім, зараз Гаррі, здається, не читав, а дрімав, поклавши
голову на відкриту книгу.
“І чого це він читає одну й ту книжку вже другий місяць? - вкотре подумав детектив. - Невже вона така цікава,
що він вивчає її напам’ять? Гм... Треба буде хоч сьогодні поцікавитись, а що ж то за книжка?”
- Добрий вечір, Гаррі, - якомога бадьоріше привітався Джо і зупинився біля сусідового вікна.
Зараз Гаррі зведе голову і неохоче відповість: - “Добрий...” І закриє книжку, і поверне її титульною сторінкою