коли дратувався. Та мочки теж не було. Детектив сплюнув спересердя і заходився гризти ніготь.
- Коли я вивчав в архіві справу про загибель Дженні Стівенс, то звернув увагу на один рядок з акту експерта,
який оглядав уламки: “Серед уламків птахольота серії “Сокіл” зафіксовано деталі від невідомого апарата, що явно
не має прямого відношення до автоматики “Сокола”. Швидше всього, це деталі з робота, який розбився разом з
птахольотом”.
- Ти думаєш, що...
- Так, думаю! - з викликом сказав Джо. - Думаю, бо ван Гофф свого часу замовляв у фірми “Роботи. XXI вік”
двох роботів. І обох - маленьких. Одного з них, на ймення Хлопчик, ти мав щастя знати.
- А... хай йому чорт! - скривився Х’ю. - Я перетворив його на металобрухт, а де подівся другий? Мої агенти тоді
зробили детальний обшук вілли, але ніде не виявили іншого робота.
- Твої агенти там його ніколи й не виявлять.
- Ти гадаєш, що міні-робот професора ван Гоффа якимось чином опинився у птахольоті Дженні Стівенс? Але ж
в такому разі він, тобто робот, і сам розбився?
- Роботам не властиве чисто людське поняття про смерть, себто кінець! Питання життя і смерті для них не існує.
А будь-яку операцію, яка запрограмована в його комп’ютері, він виконає.
Вони ще трохи пройшлися, а тоді зупинилися.
- Це вже... ниточка, - сказав Кларнес і зненацька поклав руку на плече друга. - Я розумію, що ти хочеш діяти.
Тим більше, ти приватна особа і начальства над тобою немає. Але повторюю: найманий убивця вдруге може й не
схибити.
- Я врахую і такий варіант.