- На жаль, - підтвердили полісмени.
- Тому мені не ясно, - говорив далі засуджений, - який благодійник годуватиме мене впродовж стількох років?
- Радимо подібних запитань не задавати! - в один голос вигукнули полісмени.
- Ах, номер 3542475! - добродушно похитав головою товстун. - Ви повинні дякувати долі, що вам так повезло, а
ви... Відбувати ув’язнення у себе вдома - це ж мрія кожного злочинця! Ніякої в’язниці, смердючих переповнених
камер, твердих нар, смугастої піжами і так далі, і так далі... Ніякого режиму, що хочеш, те й роби у квартирі.
Хочеш - спи, хочеш - танцюй, хочеш - дивись телевізор. І ніякої баланди. Можеш замовляти собі по відео
найсмачніші і найвишуканіші делікатеси.
- Сам собі засуджений і сам собі начальник в’язниці, - підхопив його колега. - Райські умови! Тільки у нашому
вільному і найгуманнішому суспільстві так ставляться до злочинців і створюють їм майже райські умови.
А виходячи, полісмени вже в передпокої переглянулись.
- Томе, мені захотілося випити.
- І мені теж, Бобе. Та й привід є: містер 3542475 отримав десять років. Чому б і не прилити таку визначну подію
в житті містера 3542475?
- До всього ж містер 3542475 познайомився з такими чудовими людьми, як ми з тобою, Бобе. А за це теж
годилось би випити. Тільки шкода, що ми на службі.
І, регочучи, полісмени пішли, раді, що так вдало пожартували.
XI
Отже, Джордж Лі, чи то пак тепер уже в’язень 3542475 залишився сам. У своїй квартирі, яка віднині і на десять
років стане для нього зоною ув’язнення. Домашньою тюрмою, економічно надзвичайно вигідною для міської