брала тільки свіжістю, а тепер і геть змарніла, внутрішньо опустилась і від того стала ще сірішою,
непривабливішою і, безперечно, негарною. З такою ординарною і буденною жінкою, подумав Джо, може жити
тільки дуже затурканий чоловік, котрий із-за роботи і світу білого не бачить, не те що дружини...
- Лінда Джексон, - відрекомендувалась жінка на екрані. - Я мешкаю в Сьомому районі, вілла “Двох щасливців”.
- Симпатична назва, - зауважив Х’ю. - Зізнаюсь, я ще ніколи не бачив щасливих людей. Та ще двох відразу.
- Містере інспектор, повірте мені й моєму горю. Це вілла нещастя, і я проклинаю себе звідтоді, як згодилась
перебратися. Хоча спершу, ніде правди діти, раділа, що фірма... така солідна фірма раптом надала моєму
чоловікові розкішне житло - окрему віллу. Та ще в Сьомому районі! Наївна! Я скрізь і всюди повторювала: вілла
“Двох щасливців”! Вілла “Двох щасливців”! І вірила, що назва вілли символічна, що двоє щасливців - це ми з
Майклом. О, яка я тоді була наївна! -Жінка застогнала, як від зубного болю, і якийсь час мовчала, а тоді знову
заговорила: - Десь із місяць тому я почала відчувати, що з моїм Майклом щось негаразд. Він і раніше був дуже
зайнятий, та все одно знаходив для мене турботливе слово, запитає, бувало, як здоров’я, тощо. І раптом - ніби мене
вже й немає поруч. Іноді ж, задумавшись, він шепотів якесь ім’я. І тоді я збагнула: мій чоловік назнав собі іншу, і
вона його полонила до безтями.
- Перепрошую, місіс... - Х’ю відкинувся на спинку крісла і мигцем поглянув на годинник. - Ваш чоловік покохав
іншу... Що ж, таке, на жаль, буває. Та до чого тут Кримінальна служба?
- Але ж ви не знаєте, у кого він закохався! - із жахом вигукнула жінка. - Він... розумієте, він... заморочив голову
моєму бідному Майклу.
- Даруйте, місіс. Ви говорили: вона, а тепер - він.
- Правильно, він. Бо він - привид. Хоч і жіночої статі.