– На цю ніч я залишуся з вами.
– А твоя репутація?
– Це ваша репутація в небезпеці. Я сходжу лише на мить до крамниці батьків, щоб зателефонувати до книгарні й попередити.
– У цьому нема потреби, Ізабелло.
– У цьому не було б потреби, якби до вас дійшло, що ми живемо у двадцятому сторіччі, і ви поставили телефон у своєму мавзолеї. Я повернуся за чверть години. Без дискусій.
Коли Ізабелла пішла, переконаність у тому, що смерть мого давнього друга Семпере лежить на моєму сумлінні, почала тяжко мене гнітити. Я пригадав, що старий книгар завжди мені казав, що книжки мають душу, вони наділені душею того, хто їх написав, і тих, хто їх прочитав і ввійшов до їхнього світу. Я зрозумів, що до своєї останньої секунди він боровся, щоб захистити мене, принісши себе в жертву, щоб урятувати ту суміш паперу й чорнила, де, як він вірив, зберігалася в словах і літерах моя душа. Коли Ізабелла повернулася з торбиною всіляких делікатесних продуктів із крамниці свого батька, їй досить було глянути на мене, щоб усе зрозуміти.
– Ви знаєте ту жінку, – сказала вона. – Жінку, яка вбила сеньйора Семпере.
– Думаю, що так. Ірен Сабіно.
– Це не та, яку ми бачили на старих фотографіях у тій кімнаті, що в кінці коридору? Актриса? – Я кивнув головою. – І навіщо знадобилася їй та книжка?
– Я не знаю.
Пізніше, трохи перекусивши наїдками з «Кана Жисперта», ми сіли удвох в одне велике крісло перед каміном. Ми дивилися на вогонь, і Ізабелла схилила голову мені на плече.
– Учора вночі мені снилося, що в мене син, – сказала вона. – Він кликав мене, але я не могла ані почути його, ані прийти до нього, бо перебувала в такому місці, де було дуже холодно, і я не могла рухатися. Він кликав мене, а я не могла прийти йому на допомогу.
– То був лише сон, – сказав я.
– Він здавався цілком реальним.
– Ти могла б використати його як сюжет для оповідання, – сказав я.
Ізабелла похитала головою.
– Я це вже обміркувала з усіх боків. І вирішила, що волію прожити своє життя, а не писати про нього. Зрозумійте мене правильно.
– Твоє рішення здається мені мудрим.
– А як ви? Ви не хочете прожити своє життя?
– Боюся, що я вже його прожив.
ebooksa