– Звідки я знаю. Він подобається мені, але не так сильно, як, за його словами, подобаюся йому я.
– Іноді людина за тяжких обставин схильна змішувати співчуття з коханням, – сказав я.
– Не турбуйтеся за мене.
– Я тільки тебе прошу: дай собі трохи часу.
Ми подивилися одне на одного з виразом глибокого взаєморозуміння, яке не потребувало слів, і я обняв її.
– Ми друзі?
– Доти, доки нас розлучить смерть.
Повертаючись додому, ми зайшли до продуктової крамниці на вулиці Комерсіо, щоб купити молока й хліба. Ізабелла сказала, що попросить батька передати мені доброго м’яса, і я повинен буду все його з’їсти.
– А як там справи в книгарні? – запитав я.
– Ми продаємо значно менше книжок. Схоже, людям тепер тяжко до нас приходити, бо вони надто добре пам’ятають бідолашного сеньйора Семпере. І, правду кажучи, той стан, у якому перебувають рахунки, не обіцяє нічого доброго.
– А в якому стані перебувають рахунки?
– У препоганому. Нижче від найнижчого. За ті тижні, поки там працюю, я перевірила баланс і з’ясувала, що сеньйор Семпере, царство йому небесне, був справжньою катастрофою. Він дарував книжки кожному, хто не міг за них заплатити. Або давав почитати, і йому їх не повертали. Купував збірники творів, які неможливо було продати, бо конкуренти погрожували спалити або знищити їх. Роздавав милостиню поетам-графоманам, які не мали чого їсти. Решту ви можете собі уявити.
– Кредитори вже дають про себе знати?
– Іноді приходять по двоє на день, окрім листів та банківських авізо. Добра новина лише в тому, що пропозицій нам не бракує.
– Щодо купівлі?
– Кілька торговців свининою з провінції Вік дуже зацікавлені в тому, щоб придбати наше приміщення.
– А що каже Семпере-син?
– Що свинина потрібна всім. Реальний погляд на життя не належить до його переваг. Каже, що ми виборсаємося, що він зберігає віру.
– А в тебе її нема?
– Я вірю в арифметику, і коли підраховую цифри, то для мене стає очевидним, що через два місяці вітрина нашої книгарні буде заповнена вудженою та вареною ковбасою.
ebooksa