– Ні. Ти правильно зробила. Дон Анаклето більше нічого не розповів про ту жінку?
– Ні. Тільки те, що вони сперечалися. Йому здалося, що сперечалися вони про книжку. Книжку, яку вона хотіла купити і яку сеньйор Семпере не хотів їй продати.
– А до чого тут я? Не розумію.
– Бо це була ваша книжка. «Кроки в небо». То був єдиний примірник, який сеньйор Семпере зберіг для своєї персональної колекції й не мав наміру продавати…
Мене опанувала похмура впевненість.
– А книжка… – почав був я.
– …її вже там немає. Вона зникла, – завершила свою розповідь Ізабелла. – Я заглянула до реєстру, бо сеньйор Семпере записував туди всі книжки, які він продавав, разом із датою та ціною, але про цю книжку запису не було.
– Його син знає?
– Ні. Я не розповіла про це нікому, крім вас. Я досі намагаюся зрозуміти, що відбулося в той день у книгарні. Я подумала, можливо, вам щось відомо…
– Та жінка намагалася забрати книжку силоміць, і в боротьбі із сеньйором Семпере стався серцевий напад. І все через мою паскудну книжку.
Я відчув спазми в шлунку.
– Це ще не все, – сказала Ізабелла.
– Як не все?
– Через кілька днів я зустрілася з доном Анаклето на сходах, і він сказав мені, що пригадав ту жінку. У той день, коли він її побачив, він її не впізнав, але потім йому спало на думку, що він бачив її багато років тому в театрі.
– У театрі?
Ізабелла кивнула.
Я поринув у тривалу мовчанку. Ізабелла стежила за мною з тривогою в погляді.
– Тепер мені стало неспокійно за вас. Не треба було мені це розповідати.
– Ні, ти правильно зробила. Справді зробила добре.
Ізабелла похитала головою.
ebooksa