– Коли вона сказала нам, що оселиться на кілька днів у вашому домі, поки допомагатиме вам у роботі, ми поставилися до цього більш-менш спокійно, – провадила мати Ізабелли, – бо знали, що ви людина порядна й зрештою дівчина буде поруч із нами, лише за дві вулиці. Ми знали: ви зумієте переконати її, щоб вона повернулася.
Я запитав себе, що їм нарозповідала Ізабелла про мене, аби переконати їх, що мені вкрай потрібен помічник.
– Сьогодні вночі на відстані кинутого каменя звідси побили двох поденників, які поверталися додому. Їх били чимось залізним, били нещадно, наче собак. Кажуть, що один навряд чи виживе, а другий залишиться паралізованим на все життя, – сказала мати. – У якому світі ми живемо?!
Дон Одон подивився на мене з жахом.
– Якщо я її заберу, вона знову втече. І я не певен, що вона знову натрапить на когось такого, як ви. Ми знаємо, що недобре молодій дівчині жити в домі самітного кабальєро, але принаймні про вас ми знаємо, що ви людина порядна й не скривдите її.
Здавалося, крамар ось-ось заплаче. Я, либонь, почувався б ліпше, якби він побіг по рушницю. Зрештою, я не міг виключити можливості, що один із її неаполітанських кузенів постане переді мною з мушкетом у руці, щоб захистити честь дівчини. Porca miseria[29].
– Ви даєте мені слово, що доглянете за нею, поки вона навернеться на розум і повернеться у свою родину?
Я глибоко зітхнув.
– Даю вам слово.
Я прийшов додому, навантажений усякими смачними та вишуканими їстівними припасами, що їх дон Одон та його дружина умовили мене взяти коштом крамниці. Я пообіцяв їм, що дбатиму про Ізабеллу протягом кількох днів, поки вона повернеться до здорового глузду й зрозуміє, що її місце в домі родини. Крамарі хотіли заплатити мені за її утримання, але цю крайність я рішуче відхилив. Мій план передбачав, що менш як за тиждень Ізабелла повернеться ночувати до своїх батьків, навіть якщо для цього мені доведеться підтримувати в ній ілюзію, що вдень вона працюватиме моєю помічницею. І не такі фортеці падали.
Коли я повернувся додому, Ізабелла сиділа за столом у кухні. Вона вимила весь посуд, що залишився після вчорашньої вечері, зварила каву, одяглася й причесалася так, що стала схожа на святу, яка зійшла з ікони. Ізабелла, аж ніяк не дурна дівчина, чудово зрозуміла, звідки я повернувся, обдарувала мене своїм найліпшим поглядом безпритульного собаки й покірливо всміхнулася. Я поставив сумки з вишуканими подарунками дона Одона на зливальницю й подивився на неї.
– Мій батько не пальнув у вас із рушниці?
– У нього закінчилися набої, і він вирішив закидати мене цими банками з мармеладом і шматками овечого сиру.
Ізабелла стиснула губи й напустила на своє обличчя вираз, що відповідав обставинам.
– Отже, тебе назвали на честь твоєї бабусі, Ізабелло?
– Атож, на честь mamma, – підтвердила вона. – Але в її кварталі бабусю називали Везувією.
– Охоче вірю.
– Кажуть, я трохи схожа на неї. Своєю впертістю.
«Ти, мабуть, могла б одержати довідку про це, якби захотіла», – подумав я.
– Твої батьки – гарні люди, Ізабелло. І вони розуміють тебе не гірше, аніж ти розумієш їх.
ebooksa