Гра янгола

– Ну, гаразд, – погодився я.

Я хотів підтримати її під руку, коли ми йшли сходами вгору, але вона уникала мого доторку.

Коли ми увійшли на поверх, я відвів її до ванної й увімкнув світло.

– Ти маєш якийсь чистий одяг, щоб переодягтися?

Ізабелла показала мені на сумку, яку принесла із собою, і кивнула головою.

– То помийся, а я тим часом щось приготую на вечерю.

– Невже після цього вам хочеться їсти?

– А таки хочеться.

Ізабелла вкусила себе за нижню губу.

– Мені, власне…

– Поговоримо потім, – сказав я.

Я зачинив двері до ванної й зачекав, поки почую, як потече вода. Потім пішов у кухню й поставив воду грітися. Знайшов трохи рису, шматок свинини й трохи зелені з тих продуктів, які Ізабелла принесла вчора. Зготував із цього якусь страву й майже півгодини чекав, коли дівчина вийде з ванної, випивши за цей час майже півпляшки вина. Я чув, як вона гірко плаче за стіною. Коли Ізабелла нарешті з’явилася у дверях кухні, очі в неї були червоні й вона здавалася схожою на малу дівчинку більше, аніж будь-коли.

– Мені, мабуть, перехотілося їсти, – сказала вона.

– Сідай і їж.

Ми сиділи за маленьким столом у центрі кухні. Ізабелла з певною підозрою подивилася на рис зі шматочками м’яса, який я поклав їй на тарілку.

– Їж, – наказав я.

Вона набрала першу ложку й піднесла її до губ.

– Смачно, – сказала вона.

Я налив їй півсклянки вина й наповнив решту водою.

– Батько не дозволяє мені пити вино.