Дівчина нічого не відповіла. Вона налила мені в піалу кави й чекала мого вердикту. Я мав два варіанти на вибір: вигнати її на вулицю й довести до розпачу двох крамарів або згнітити серце й озброїтися терпінням на два або три дні. Я припустив, що сорок вісім годин цинічної й брутальної поведінки з мого боку – цілком достатній час для того, щоб зламати залізну волю впертої дівчини, і вона навколішках попросить у своєї матері прощення та дозволу повернутися додому на повне утримання батьків.
– Можеш залишитися тут на короткий час…
– Дякую!
– Не поспішай дякувати. Я дозволяю тобі залишитися за двох умов: по-перше, ти щодня навідуватимеш батьків і повідомлятимеш їх, що в тебе все гаразд, а по-друге, слухатимешся мене й підкорятимешся всім правилам поведінки, які існують у цьому домі.
Це звучало патріархально, але надто м’яко. Я зробив суворе обличчя й вирішив заговорити трохи жорсткішим тоном.
– А які правила існують у цьому домі? – запитала Ізабелла.
– Ті, які мені заманеться тут запровадити.
– Я вважаю це справедливим.
– Отже, домовилися.
Ізабелла обійшла навколо стола й з вдячністю мене обійняла. Я відчув тепло й тугі форми сімнадцятирічної дівчини, що притулилася до мого тіла. Я делікатно відіпхнув її на відстань не менш як метр від себе.
– Перше правило: щоб тут не було жодних ніжностей і ми ані обіймалися, ані починали плакати з найменшої нагоди.
– Як накажете.
– Отже, моє слово буде тим законом, на якому ми побудуємо своє співжиття. Зрозуміла?
Ізабелла засміялася й вибігла в коридор.
– Ти куди?
– Наводити порядок у кабінеті. Ви ж не думаєте, що я залишу його таким, який він є?
Мені потрібне було місце, де я міг би поміркувати й заховатися від домашнього ентузіазму та одержимості чистотою, притаманних моїй новій помічниці, тож я пішов до бібліотеки, яка розташувалася під готичним склепінням нефа старовинного середньовічного притулку для вбогих на вулиці Кармен. Решту дня я перебув, оточений книгами, які пахли папською усипальницею, читаючи трактати з міфології та історії релігій доти, доки мої очі готові були впасти на стіл і покотитися підлогою геть із бібліотеки. Я не відривався від читання протягом трьох годин без перерви, але підрахував, що за цей час поглинув не більш як мільйонну частку літератури, зібраної в цьому святилищі книг, не кажучи вже про все, що було написано на цю тему. Я постановив собі повернутися сюди завтра та післязавтра й присвятити щонайменше тиждень тому, щоб розігріти паровий котел своєї думки сторінками й сторінками, на яких розповідалося про богів, чудеса й пророцтва, святих і видіння, одкровення та містерії. Це також допоможе мені менше думати про Крістіну й Педро та про їхнє подружнє життя.
Оскільки тепер я мав сумлінну помічницю, то дав їй інструкції, щоб вона зняла копії з катехізисів та шкільних підручників, за якими в місті навчали релігії, і щоб підготувала мені короткі резюме за кожним із них. Ізабелла не стала вступати в дискусії щодо моїх розпоряджень, але, діставши їх, насупила брови.
– Я хочу детально знати, як навчають дітей усієї цієї науки, від Ноєвого ковчега до чудес із хлібом та рибою, – пояснив їй я.
– А навіщо це вам?
ebooksa