– Якби ж хоч він розважався. Якби навколо мене в його віці крутилося стільки дівчат, я грішив би, як кардинал.
– Бог дає хліб тому, у кого немає зубів.
– Саме цього йому й бракує – зубів. І бажання кусатися.
Я помітив, що якась думка промайнула в голові книгаря. Він поглянув на мене з усмішкою.
– Ти міг би допомогти йому…
– Я?
– Ти чоловік світу, Давиде. І не дивися на мене такими очима. Я певен, що якби ти захотів, то знайшов би добру дівчину для мого сина. Вродливе обличчя він уже має. А всього іншого навчив би його ти.
Я не знав, що йому сказати.
– Хіба ти не сказав, що хочеш допомогти мені? – запитав книгар. – То й допоможи.
– Я говорив про гроші.
– А я говорю про мого сина, про майбутнє мого закладу. І всього мого життя.
Я зітхнув. Семпере взяв мою руку й стиснув її з усією тією силою, яка в нього ще збереглася.
– Пообіцяй, що ти не дозволиш мені піти з цього світу, не побачивши, як мій син знайде собі жінку з тих, біля яких не страшно й померти. І яка подарує мені онука.
– Якщо я правильно вас зрозумів, ви хочете, щоб я ходив із ним обідати в кав’ярню «Новедадес».
Семпере всміхнувся.
– Іноді мені здається, що ти мав би бути моїм сином, Давиде.
Я подивився на книгаря. Він здався мені слабкішим і старшим, аніж будь-коли, лише тінню від того дужого й авторитетного чоловіка, яким я його пам’ятав у роки свого дитинства між цими самими стінами, і мене опанувало відчуття, що скоро світ обвалиться під моїми ногами. Я підійшов до нього й, не встигши навіть усвідомити, що роблю, зробив те, чого ніколи не робив протягом тих років, коли ми були знайомі. Я поцілував його в чоло, покрите плямами чоло, на яке спадали чотири сиві волосини.
– Ти мені обіцяєш?
– Я вам обіцяю, – сказав я, прямуючи до виходу.
Контора адвоката Валера була в мансарді екстравагантного модерністського будинку, що мав чотириста сорок другий номер на проспекті Діагональ, за крок від перехрестя з бульваром Ґрасіа. Ця будівля з величезними вікнами та дахом із зелених мансард – за браком ліпшого порівняння – була схожа на хрест, що утворився з велетенських курантів і піратського корабля. У будь-якому іншому куточку світу ця бароково-візантійська споруда була б проголошена одним із семи чудес світу або диявольським витвором якогось божевільного митця, одержимого одним із духів потойбічного світу. У районах нової забудови Барселони, де подібні будівлі повиростали повсюдно, наче конюшина після дощу, хтось міг би хіба здивовано звести брови, побачивши її.
ebooksa