Першому гравцеві приготуватися

— Саме так, — відповіла вона, посміхаючись. — Я таке казала.

Вона простягнула руку, пропонуючи мені свою контактну картку. На вигляд картка могла бути чим завгодно. Арт3міда запрограмувала свою, щоб та виглядала як кенерівська фігурка з «Зоряних війн» (все ще в прозорій упаковці). Фігурка була простим пластиковом втіленням її аватара, з тим самим обличчям, волоссям, одягом. Мініатюрна версія її зброї та меча в комплекті. Контактна інформація була надрукована на картці вище від фігурки:

Арт3міда

Воїн/Маг 52 рівня

(Транспорт продається окремо)

На зворотному боці картки були посилання на її блоґ, електронна пошта та телефон.

Це була не тільки перша картка, яку мені дала дівчина, але й, безумовно, найкрутіша контактна картка, яку я коли-небудь бачив.

— Це, безумовно, найкрутіша контактна картка, яку я коли-небудь бачив, — сказав я. — Дякую!

Я простягнув їй одну зі своїх карток, яку зробив у вигляді оригінального картриджу гри «Adventure» до «Atari 2600», моя контактна інформація була вказана на етикетці:

Парзіваль

Воїн 10 рівня

(Використовувати з джойстиком)

— Це неймовірно! — сказала вона, розглядаючи її. — Який крутий дизайн!

— Дякую, — відповів я, червоніючи під візором. Я був готовий зробити пропозицію.

Я додав її картку в інвертар, і вона з’явилась у списку предметів, прямо під Мідним ключем. Побачивши ключ, я повернувся до реальності. Що я в біса робив, стоячи тут, розмовляючи ні про що з дівчиною, коли на мене чекали Перші ворота? Я перевірив час. Менш ніж п’ять хвилин до півночі.

— Слухай, Артемідо, — почав я. — Це було неймовірно круто зустріти тебе. Але мені потрібно йти. Скоро сервер оновиться, і я хочу вийти звідси, поки не відновилися всі ці пастки та зомбі.

— О… добре, — вона справді звучала розчарованою! — Мені, мабуть, потрібно готуватись до гри в «Joust». Але, чекай, дай-но застосую на тобі заклинання «Ліки від серйозних ран» перш ніж ти підеш.

Не встиг я заперечити, як вона поклала руку на груди мого аватара і промимрила якісь таємничі слова. Мій показник здоров’я вже був на максимумі, тому заклинання не мало ніякого ефекту. Але Арт3міда цього не знала. Вона все ще думала, що мені довелось змагатися з лічем.

— Ось так, — сказала вона, відступаючи назад.

— Дякую, — сказав я. — Але не варто було. Ми ж все-таки суперники.