— Невихована хвойда, — кинув Філіп. — Я більше туди й носа не поткну.
Його впливу на Дансфорда вистачило, щоб відтепер пити чай деінде, і незабаром друг уже фліртував із іншою дівчиною. Однак Філіп не забув, як офіціантка образила його. Якби дівчина поводилася з ним ввічливо, Кері не звертав би на неї уваги, але вона відверто зневажала його, і це зачіпало його гордість. Філіп не міг упоратися з бажанням помститися їй. Через це огидне почуття він сердився сам на себе й три чи чотири дні випробовував силу волі, не зазираючи до кафе, але це не допомогло впоратися з бажанням, і він вирішив, що краще буде побачитися з дівчиною знову. Тоді він одразу припинить думати про неї. Соромлячись своєї слабкості, Кері по обіді скасував зустріч із Дансфордом і подався прямісінько до кафе, в яке заприсягся більше ніколи не потикатися. Увійшовши, він одразу помітив офіціантку й сів за один із її столиків. Кері сподівався, що дівчина поцікавиться, куди він зник на цілий тиждень, але вона мовчки прийняла замовлення, хоча раніше хлопець нерідко чув, як вона казала іншим відвідувачам:
— Давненько вас не було.
Тепер вона вдавала, що ніколи його раніше не бачила. Філіп вирішив перевірити, чи справді дівчина забула його, і коли вона принесла чай, запитав:
— Ви сьогодні не бачили мого друга?
— Ні, він не приходив уже кілька днів.
Він збирався скористатися цим зауваженням і зав’язати розмову, але чомусь розхвилювався і не міг вигадати, що сказати. Дівчина не дала йому часу на роздуми й одразу пішла геть. Шансів сказати ще щось не було, тож Філіп попросив рахунок.
— Огидна погода, чи не так? — зауважив він.
Жахливо, що він не вигадав нічого кращого за таку банальщину. Філіп сам не розумів, чому так розхвилювався у присутності офіціантки.
— Мені однаково яка погода, все одно стирчатиму тут цілий день.
Тон у неї був зарозумілий, і це ще більше роздратувало його. Він мало не бовкнув у відповідь щось уїдливе, але змусив себе промовчати.
«От якби вона сказала справжню грубість, — скаженів усередині він, — я б пожалівся, і її б звідси викинули. Так їй, дідько забирай, і треба».
56
Він не міг викинути її з голови. Розгнівано посміювався над власною дурістю: просто смішно перейматися через слова якоїсь дрібної хворобливої офіціантки, однак вони його чомусь принизили. Про це приниження не знав ніхто, крім Дансфорда, та й той незабаром забув, але Філіп відчував, що не заспокоїться, поки не зітре це зі своєї пам’яті, і вигадував, як цього краще домогтися. Кері вирішив ходити до кафе кожного дня; вочевидь, він справив на Мілдред погане враження, але тепер придумає, як це виправити, — він більше не скаже нічого, що могло б зачепити навіть найприскіпливішу людину. Філіп так і зробив, але це не дало жодного результату. Коли він заходив і бажав доброго вечора, дівчина відповідала тими ж словами, але якось раз він не сказав нічого, аби подивитися, що вона робитиме, і Мілдред теж промовчала. Подумки Філіп вилаяв її словом, яким часто називають жінок, але нечасто користуються в пристойному товаристві, а потім із незворушним обличчям замовив чай. Вирішивши не озиватися більше жодним словом, він вийшов із кафе не попрощавшись. Він пообіцяв собі, що більше ніколи там не з’явиться, але наступного дня, коли прийшов час пити чай, не міг заспокоїтися. Філіп спробував зайняти думки чимось іншим, але впоратися з ними не вдавалося. Кінець кінцем він розпачливо вигукнув:
— Зрештою, не бачу причин, чому б не піти, якщо мені хочеться.
Внутрішня боротьба тривала довго, і до кафе він увійшов о сьомій.
— Я вже думала, ви не прийдете, — зізналася дівчина, коли він сів за столик.
Філіпове серце загупало в грудях, і він відчув, як шаріється.
— Я був зайнятий. Не міг прийти раніше.
— Дайте вгадаю — різали людей?