За півгодини до призначеного Мілдред часу Філіп прибув на вокзал Вікторії і сів у залі очікування другого класу. Він чекав, а вона не йшла. Юнак захвилювався, вийшов на вокзал і став дивитися, як приїжджають приміські поїзди; година, на яку вони домовилися, вже минула, а дівчини досі не було. Філіп утратив терпіння. Він пішов до іншої зали очікування й оглянув тих, хто там сидів. Раптом його серце підскочило.
— Ось ви де. Я вже думав, що ви ніколи не прийдете.
— Маєш тобі! І це після того, як ви змусили мене стирчати тут цілу вічність. Я вже майже зібралася повернутися додому.
— Але ви казали чекати на вас у залі очікування другого класу.
— Нічого такого я не казала. Навряд чи я сиділа б у другому класі, якщо можу сидіти у першому, чи не так?
Філіп не відповів, хоча й був упевнений, що не помилився, і вони сіли до кебу.
— Де повечеряємо? — поцікавилася Мілдред.
— Як щодо ресторану «Адельфі»? Вас це влаштує?
— Мені байдуже, де їсти.
Розмовляла вона невдоволено. Дівчину розсердило те, що довелося чекати, і на Філіпові спроби зав’язати розмову вона відповідала тільки «так» чи «ні». Мілдред була вбрана у довгий плащ із якоїсь грубої темної тканини, а на голові зав’язала мереживну шаль. Коли вони увійшли до ресторану й сіли за столик, вона задоволено роззирнулася. Свічки в червоних абажурах на столах, золоті прикраси та дзеркала наповнювали залу розкішною атмосферою.
— Я ніколи тут раніше не бувала.
Дівчина всміхнулася Філіпу. Вона зняла плащ, і він побачив блідо-блакитну сукню з квадратним вирізом. Волосся у Мілдред було зачесане ще старанніше, ніж завжди. Він замовив шампанське, і коли його принесли, в дівочих очах зблиснули іскри.
— Вирішили розгулятися? — запитала вона.
— Тому що замовив шипучку? — навмисне відповів Кері, наче ніколи не пив нічого іншого.
— Ну й здивували ви мене, коли покликали в театр.
Розмова не в’язалася — вочевидь, дівчина не мала тем для розмови з ним, а Філіп нервував, що не може її розважити. Мілдред байдуже слухала його зауваження, розглядала інших відвідувачів і навіть не вдавала, що він її цікавить. Раз чи два він спробував пожартувати, але дівчина поставилася до його слів серйозно. Вона трохи пожвавішала лише тоді, коли Кері завів розмову про інших дівчат; Мілдред ненавиділа завідувачку й довго розпиналася про її лиходійство.
— Терпіти її не можу і те, як вона кирпу гне. Часом у мене аж язик свербить викласти їй усе; вона ж навіть не підозрює, що я про неї знаю.
— І що ж це таке? — поцікавився Філіп.
— Ну, я випадково дізналася, що на вихідні вона весь час катається з одним чоловіком до Істбурна. В однієї з наших дівчат є заміжня сестра, котра їздить туди зі своїм чоловіком; вона її там і побачила. Вони зупинялися в одному пансіоні, і наша носила обручку, хоча мені добре відомо, що вона незаміжня.
Філіп наповнив келих Мілдред, сподіваючись, що дівчина стане привітнішою; йому страшенно хотілося, щоб ця маленька прогулянка минула успішно. Він помітив, що дівчина тримає ніж так, наче це ручка, а піднімаючи келих, відставляє мізинець убік. Кері спробував поговорити на різні теми, але від Мілдред важко було чогось добитися, і він роздратовано згадував, як вона без упину базікала з німцем. Повечерявши, вони вирушили на виставу в театр. Філіп був надзвичайно культурним юнаком і до оперет ставився зневажливо. Жарти здавалися йому вульгарними, а мелодії пересічними; схоже, французам цей жанр вдавався краще. Натомість Мілдред щиро насолоджувалася, вона реготала до кольок, кидала на Філіпа погляди, коли якийсь жарт здавався їй особливо вдалим і захоплено аплодувала.