— Якщо це правда, мій приїзд не надто допоможе, еге ж?
— Я буду страшенно вдячний, якщо ви поїдете. Кеб чекає біля дверей. Нам знадобиться лише півгодини.
Тайрелл надягнув капелюх. У кареті він поставив Філіпові кілька запитань.
— Зранку, коли я йшов на роботу, він виглядав не гірше, ніж зазвичай, — пояснив той. — А зараз, увійшовши, я був приголомшений. Подумайте тільки, він помер, а поруч нікого не було… Як гадаєте, він знав, що помирає?
Кері пригадав слова Кроншоу і замислився, чи охопив чоловіка перед смертю невимовний жах. Він уявив себе у такій ситуації: знати, що це невідворотно, а поруч немає нікого, жодної живої душі, яка підтримала б підбадьорливим словом, коли хворий божеволіє від страху.
— Ви неабияк засмутилися, — зауважив доктор Тайрелл і подивився на Кері своїми яскравими синіми очима. Погляд його був сповнений співчуття. Побачивши Кроншоу, лікар сказав:
— Він, мабуть, помер кілька годин тому. Припускаю, це сталося уві сні. Таке частенько буває.
Тіло здавалося якимось висхлим і непристойним. У ньому не залишилося нічого людського. Доктор Тайрелл кинув на нього холоднокровний погляд і автоматично витягнув годинник.
— Ну, що ж, мені час. Я надішлю свідоцтво про смерть. Сподіваюся, ви знаєте, як повідомити його родичам.
— Гадаю, у нього нікого немає, — озвався Філіп.
— А як щодо похорону?
— Ох, я про це подбаю.
Доктор Тайрелл швидко глипнув на нього і замислився, чи не запропонувати йому кілька фунтів. Про стан Філіпових фінансових справ він нічого не знав: а раптом той легко може дозволити собі такі витрати й образиться через його пропозицію.
— Гаразд, повідомте мені, якщо я можу чимось допомогти, — нагадав доктор.
Вони вийшли й попрощалися біля дверей. Філіп вирушив на пошту, аби надіслати телеграму Леонардові Апджону, а потім зазирнув до похоронного бюро, яке минав щодня дорогою на роботу. Кері часто звертав увагу на три слова, вишитих срібною ниткою на чорній тканині, що прикрашала вітрину зі зразками двох трун: «Економія, Швидкість, Порядність». Вони завжди його веселили. Господар похоронного бюро був невисоким гладким євреєм у чорному костюмі з довгими та масними чорними кучерями й великим діамантом на м’ясистому пальці. Він зустрів Філіпа, дивуючи своєю поведінкою, — сумішшю природної крикливості та професійної стриманості. Чоловік одразу помітив безпомічність молодика й пообіцяв негайно прислати жінку, яка подбає про всі необхідні обряди. Він пропонував влаштувати розкішний похорон, і Кері соромився, що чоловік вважатиме його відмову звичайною скупістю. Торгуватися щодо похорону було гидко, тож Філіп погодився на всі витрати, які не надто міг собі дозволити.
— Я чудово розумію, сер, — казав єврей, — що ви не хочете нічого показного (я й сам не прихильник хизувань), але бажаєте гідно поховати джентльмена. Довірте цю справу мені, я влаштую все якомога дешевше і не забуду про пристойність і вишуканість. Хіба ж я можу запропонувати вам щось більше?
Філіп повернувся на вечерю додому, і, поки він їв, прийшла жінка, що мала подбати про тіло. Незабаром принесли телеграму від Апджона:
Минуло ще кілька хвилин, і жінка постукала у двері вітальні.
— Я вже закінчила, сер. Хочете подивитися на нього і перевірити, чи все гаразд?