— Мамо, де Цецилія? — поцікавилася вона.
— Гадаю, у себе в кімнаті.
— Там не горить світло.
Фрау професорша скрикнула і з недовірою подивилася на доньку. Їй спало на думку те саме, що й Анні.
— Подзвони Емілю, — сказала жінка хрипко.
Це був той недоумок, що прислужував за столом і виконував майже всю домашню роботу. Еміль увійшов до кімнати.
— Емілю, спустися до гера Санґа й увійди, не стукаючи. Якщо там хтось є, скажеш, що хотів подивитися грубку.
На флегматичному обличчі Еміля не промайнуло жодного подиву.
Він повільно пішов униз сходами. Фрау професорша з донькою залишили двері відчиненими і прислухалися. Незабаром вони почули, як повертається Еміль, і покликали його.
— Там хтось був? — запитала фрау професорша.
— Так, там був гер Санґ.
— Сам?
Натяк на масну усмішку викривив хлопцеві уста.
— Ні, у нього була фройляйн Цецилія.
— Ох, яка ганьба! — скрикнула вона.
Тепер усмішка стала ширшою.
— Фройляйн Цецилія гостює у нього щовечора. Вона проводить там кілька годин.
Фрау професорша заломила руки.
— Ох, як огидно. Чому ти не казав мені?
— Це не мої справи, — відповів служник, повільно знизавши плечима.