— Я гадала, що добре тобі плачу. Йди геть. Іди.
Він незграбно потягнувся до дверей.
— Мамо, вони повинні з’їхати, — вирішила Анна.
— А хто платитиме комірне? І не забувай про податки. Добре тобі казати, що вони мусять виїхати. Якщо вони виїдуть, я не зможу сплачувати рахунки. — Жінка повернулася до Філіпа, сльози текли по її обличчю. — Ах, гер Кері, ви ж нікому не розповісте про те, що почули? Якщо фройляйн Фьорстер, — це була голландська стара діва — якщо фройляйн Фьорстер дізнається, вона одразу поїде звідси. А якщо вони всі поїдуть, нам доведеться зачинити будинок. Я не матиму коштів на його утримання.
— Звісно ж, я нічого не розповім.
— Якщо вона залишиться тут, я з нею не розмовлятиму, — попередила Анна.
Того вечора фройляйн Цецилія, трохи рум’яніша, ніж зазвичай, і з упертим виразом обличчя з’явилася за столом вчасно; а от гер Санґ довгенько не з’являвся, і Філіп уже на хвилинку подумав, що він збирається уникнути осуду. Але китаєць нарешті прийшов, широко усміхаючись і підморгуючи своїми маленькими очицями, та вибачився за спізнення. Він, як завжди, наполіг на тому, аби налити келих мозельського фрау професорші й запропонував скляночку фройляйн Фьорстер. У кімнаті було страшенно спекотно, адже грубку палили цілісінький день, а вікна відчиняли рідко. Еміль шпортався, обходячи кімнату, але якимось чином спромігся обслужити всіх швидко і в правильному порядку. Три літніх пані сиділи мовчки, усім своїм виглядом випромінюючи несхвалення; фрау професорша ще не заспокоїлася після ридань, її чоловік був мовчазний і пригнічений. Розмова не клеїлася. Товариство, з яким Філіп так часто проводив час, сьогодні здалося йому просто жахливим: у світлі двох ламп, що звисали зі стелі, знайомі обличчя виглядали зовсім інакше, і хлопець відчув якийсь незрозумілий неспокій. Він зустрівся поглядом із Цецилією і подумав, що дівчина дивиться на нього з ненавистю і викликом. У кімнаті було задушливо. Здавалося, що тваринна пристрасть цієї пари турбує кожного присутнього; повітря повнилося східною розбещеністю, тонким ароматом ритуальних паличок і таємницею прихованих гріхів, дихалося важко. Філіп відчув, як пульсують на скронях жилки. Він не міг зрозуміти почуття, яке охопило його, — надзвичайно привабливе, та водночас гидотне й жахливе.
Так тривало кілька днів. Повітря загусло від неприродної пристрасті, яку помічали всі навколо, і нерви маленького товариства, схоже, були на межі. Лише гера Санґа нічого не обходило; він залишався так само усміхненим, привітним і ввічливим, як завжди: важко було сказати, що означала його поведінка — тріумф розвиненішої цивілізації чи Схід таким чином демонстрував своє презирство розчавленому Заходу. Цецилія поводилася погордливо й цинічно. Урешті-решт терпець увірвався навіть у пані професорші. Її чоловік із брутальною прямотою пояснив можливі наслідки інтрижки, виставленої на загальний огляд, і жінку накрила хвиля паніки: вона збагнула, що скандал, який нікому не вдасться приховати, зіпсує для цілого Гейдельберга її добре ім’я і пристойну репутацію її пансіону. Напевно, раніше фрау професоршу засліплювали власні інтереси, і такий розвиток подій не спадав їй на думку; а тепер вона мало не втратила розум від усеохопного жаху, і родичам ледве вдалося завадити їй тієї ж миті вижбурнути дівчину на вулицю. Анна попіклувалася про те, аби дядечкові в Берліні написали обережного листа з пропозицією забрати дівчину до себе.
Утім, звикнувши до думки, що доведеться попрощатися з двома своїми гостями, фрау професорша не встояла перед спокусою дати волю своєму поганому настрою, який так довго стримувала. Тепер вона могла казати Цецилії все, що заманеться.
— Я написала листа твоєму дядечкові, Цециліє, аби він забрав тебе геть. Залишати тебе у своєму будинку я більше не можу.
Жінчині маленькі круглі очі засяяли, коли вона побачила, як зблідло обличчя дівчини.
— Ти — соромітниця. Соромітниця, — не вгавала вона і додала ще кілька лайливих слів.
— Що ви написали дядечкові Генріху, фрау професоршо? — запитала дівчина, одразу забувши про свою нахабну незалежність.
Наступного дня, вирішивши принизити її привселюдно, фрау Ерлін оголосила за вечерею:
— Цециліє, я отримала листа від твого дядька. Тобі слід сьогодні спакувати свої речі й завтра вранці сісти на потяг. Він зустріне тебе на центральному
— Чудово, фрау професоршо.
Гер Санґ усміхнувся жінці, дивлячись їй прямісінько в очі, та, не зважаючи на протести, налив їй келих вина. Фрау професорша з’їла вечерю з неабияким апетитом. Але даремно вона так рано святкувала перемогу. Збираючись спати, жінка покликала служника.
— Емілю, якщо скринька фройляйн Цецилії вже готова, тобі краще віднести її вниз сьогодні. Перед сніданком прийде носій і забере її.
Служник вийшов, але за мить повернувся.
— Фройляйн Цецилії немає в кімнаті, а її сумка зникла.