— Ви підете на прогулянку після вечері, правда? — благально запитав він.
— Ні, якщо не пообіцяєте поводитися як слід.
— Пообіцяю все, що завгодно.
Філіпа охопило полум’я, яке він частково розпалював сам, і за вечерею хлопець був надміру веселим. Міс Вілкінсон кидала на нього знервовані погляди.
— Вам не слід дивитися на мене такими сяючими очима, — сказала вона йому згодом. — Що подумає ваша тітка Луїза?
— Мені байдуже, що вона собі думає.
Міс Вілкінсон тихенько засміялася від задоволення. Щойно вони доїли вечерю, Філіп звернувся до неї:
— Я збираюся випалити цигарку, чи не складете мені компанію?
— Дай міс Вілкінсон спокій, — утрутилася місіс Кері. — Тобі слід пам’ятати, що вона вже не така молода, як ти.
— Ох, я радо вийду на свіже повітря, місіс Кері, — дещо уїдливо відповіла гостя.
— Після обіду слід погуляти, а після вечері — лягти подрімати, — нагадав вікарій.
— Ваша тітка — чудова жінка, але часом вона діє мені на нерви, — сказала міс Вілкінсон, щойно вони зачинили за собою розсувні двері.
Філіп викинув підпалену цигарку й обійняв жінку. Вона спробувала відштовхнути його.
— Філіпе, ви обіцяли гарно поводитися.
— Ви ж не чекали, що я дотримаю таку обіцянку?
— Не так близько до будинку, Філіпе, — застерегла жінка. — Уявіть, якщо раптом хтось вийде з нього.
Він відвів її до городчика, куди навряд чи хтось міг зазирнути, і цього разу міс Вілкінсон не думала про щипавок. Юнак пристрасно поцілував її.
Його дивувало те, що жінка не подобалася йому вранці та не надто подобалася в обідні години, але ввечері зводила з розуму одним дотиком руки. Кері навіть не уявляв, що зможе казати слова, які шепотів їй; вдень він точно не наважився б на таке, а зараз зачудовано й задоволено прислухався до сказаного.
— Як чудово ви залицяєтеся, — зауважила міс Вілкінсон.
Він сам теж так гадав.