— Ну, що ви хочете від мене почути? Хочете, щоби я похвалив її? Не можу. Хочете, аби я сказав, що вона майстерно виконана? Не можу. Хочете, аби я сказав, що в ній є щось особливе? Ні, немає. Хочете, аби я показав вам, що тут не так? Усе не так. Хочете, аби я порадив вам, що з нею зробити? Порвіть її. Тепер ви задоволені?
Міс Прайс страшенно зблідла. Вона розлютилася, адже чоловік сказав усе це в присутності місіс Оттер. Дівчина не могла зв’язати двох слів, попри те що давно жила у Франції й непогано розуміла мову.
— Він не має права так зі мною поводитися. Мої гроші нічим не гірші за гроші решти. Я плачý йому за те, щоб навчитися. Та хіба це навчання?
— Що вона каже? Що вона каже? — перепитав Фоне.
—
У його очах спалахнув гнів, чоловік помахав кулаком і вигукнув:
—
— Я збираюся заробляти на життя своїм мистецтвом, — відповіла міс Прайс.
— Тоді мій обов’язок повідомити вам, що ви марнуєте час. Річ не в тім, що у вас немає таланту, талант у наші дні на дорозі не валяється, але у вас немає навіть натяку на схильності до малювання. Як давно ви тут навчаєтеся? П’ятирічна дитина після двох уроків малювала би краще за вас. Я маю для вас одну-єдину пораду: облиште ці безнадійні спроби. Ви ймовірніше заробите на життя як
Він схопив вуглину, і та зламалася, коли чоловік притиснув її до паперу. Фоне вилаявся і намалював уламком кілька впевнених товстих ліній. Він малював швидко й одночасно розмовляв, випльовуючи отруйні слова.
— Подивіться-но, тут руки різної довжини. А це коліно просто сміховинне. Кажу вам, п’ятирічна дитина. Бачите, вона ж не стоїть на ногах. А ця стопа!
Кожне слово супроводжувалося рухом розлюченого олівця, і за мить картина, над якою Фанні Прайс працювала стільки часу, перетворилася на невпізнавану мішанину ліній та мазків.
Нарешті чоловік кинув вуглину і підвівся.
— Послухайтеся моєї поради, мадмуазель, спробуйте стати швачкою. — Фоне глипнув на годинник. — Уже дванадцята.
Міс Прайс повільно зібрала свої речі. Філіп чекав за спинами інших, хотів сказати дівчині що-небудь заспокійливе, але не вигадав нічого особливого.
— Послухайте, мені страшенно шкода. Що за потвора цей чоловік!
Міс Прайс шалено накинулася на хлопця:
— Заради цього ви чекали? Якщо я потребуватиму вашого співчуття, я вам повідомлю! Будь ласка, заберіться геть!
Вона пройшла повз нього і вийшла зі студії, а Філіп, знизавши плечима, покульгав на обід до «Ґрав’є».
— Він правильно вчинив, — зауважив Лоусон, коли Кері розповів йому, що сталося. — Злостива хвойда.