— Усе це писанина, — озвалася дівчина дещо зверхньо. — Вам слід про це забути.
Вона показала йому роботи Рембрандта і розповіла багато з того, що біля них зазвичай кажуть. Зупинившись навпроти «Апостолів у Еммаусі»[176], міс Прайс сказала:
— У той день, коли ви відчуєте красу цієї картини, ви почнете розумітися на мистецтві.
Дівчина відвела Філіпа до «Одаліски» і «Джерела»[177] Енґра. Фанні Прайс була безапеляційним гідом: вона не дозволяла Кері затримуватися там, де йому хотілося, і вимагала захоплюватися всім, чим захоплювалася вона сама. Міс Прайс так серйозно ставилася до власних занять мистецтвом, що коли Філіп минав у Довгій галереї вікно, яке виходило на Тюїльрі[178], де було радісно, сонячно й вишукано, як на картинах Рафаеля, і вигукнув: «Подивіться, як прекрасно! Постіймо тут хоча б хвилинку», дівчина байдуже відповіла: «Так, нічогенько, але ми прийшли сюди дивитися на картини».
Безтурботний і життєрадісний осінній настрій тішив Філіпа, і, вийшовши ополудні до велетенського внутрішнього дворика Лувру, він відчув, що хоче вигукнути, як Фланаґан: «До дідька ваше мистецтво!»
— Послухайте, чому б нам не зазирнути до якогось ресторанчика на Буль-Міші[179] і не перехопити чогось разом? — запропонував він.
Міс Прайс підозріливо глипнула на нього.
— Удома на мене чекає обід, — нагадала вона.
— Байдуже. З’їсте його завтра. Дозвольте мені пригостити вас.
— Не розумію, навіщо це вам.
— Мені буде приємно, — пояснив він із усмішкою.
Вони перетнули річку і знайшли ресторан на розі бульвару Сент-Мішель.
— Ходімо всередину.
— Ні, сюди я не хочу, він виглядає надто дорогим.
Вона впевнено рушила далі, тож Філіпу довелося піти слідом. За кілька кроків вони опинилися біля меншого ресторанчика, де за столиками під тентом на тротуарі вже обідало з десяток людей; на вікні великі білі літери повідомляли: «Dejeuner 1.25, vin compris»[180].
— Нічого дешевшого ми не знайдемо, а виглядає це місце непогано.
Вони сіли за вільний столик і чекали на першу страву в меню — омлет. Філіп радісно роздивлявся перехожих. Він щиро любив цих людей і попри втому почувався щасливим.
— Погляньте-но на того чоловіка в блузі. Хіба він не чарівний!
Кері кинув погляд на міс Прайс і здивовано побачив, що та дивиться на тарілку, не зважаючи на те, що відбувається навколо, а по її щоках повзуть дві великі сльози.
— Заради Бога, що сталося? — вигукнув він.