— Як гадаєте, непогано? — запитала вона, киваючи на свою картину.
Філіп підвівся й подивився на мольберт. Він здивувався: здавалося, наче дівчина взагалі не може нічого прикинути на око; малюнку безнадійно бракувало пропорцій.
— Мені хотілося б мати хоча б половину вашої вправності, — озвався він.
— Поки що на таке не варто навіть сподіватися, ви ж тільки починаєте. Було б трохи нахабно чекати, що ви малюватимете так само добре, як я. Я тут навчаюся вже два роки.
Фанні Прайс збила Філіпа з пантелику. Її зарозумілість була колосальною. Він уже зрозумів, що у студії її недолюблюють, та й не дивно: схоже, дівчина щосили намагалася ображати людей.
— Я пожалілася місіс Оттер на Фоне, — сказала вона. — Протягом останніх двох тижнів він навіть не дивився на мою роботу. А на місіс Оттер витрачає півгодини тільки тому, що вона
Вона знову вхопила вуглину, але вже за мить, застогнавши, відклала її.
— Більше не можу. Страшенно хвилююся.
Вона кинула погляд на Фоне, котрий уже наближався у їхній бік разом із місіс Оттер. Лагідна, непримітна і задоволена собою жінка аж випромінювала впевненість. Фоне опустився біля мольберта неохайної англійки на ім’я Рут Челіс. У неї були гарні чорні очі, млосні, але пристрасні, тонке аскетичне, однак чуттєве обличчя і шкіра кольору пожовклої слонової кістки, про яку (завдяки впливу Барн-Джонса) мріяли всі юні панянки у Челсі. Здавалося, Фоне перебував у гарному гуморі: він був небагатослівним, але, узявши вуглину, кількома короткими рухами показав міс Челіс її помилки. Коли викладач підвівся, дівчина аж сяяла від задоволення. Художник підійшов до Клаттона; тепер Філіп теж занервував, попри те що місіс Оттер обіцяла йому допомогти. Фоне на мить застиг біля роботи Клаттона, мовчки покусуючи великий палець, а потім, не замислюючись, виплюнув на полотно невеличкий шматочок відгризеної шкірки.
— Гарна лінія, — сказав він нарешті, показуючи великим пальцем, що саме йому сподобалося. — Ви потрохи вчитеся малювати.
Клаттон не відповів, але кинув на майстра свій звичний погляд, сповнений уїдливої байдужості до думки навколишнього світу.
— Я схиляюся до думки, що у вас є якась дрібка таланту.
Місіс Оттер Клаттон не подобався, і вона стиснула губи. У його роботах вона не бачила нічого видатного. Фоне сів і заглибився у технічні деталі. Місіс Оттер втомилася стояти. Клаттон не промовив жодного слова, але весь час кивав, а Фоне радів, що хлопець розуміє, про що мова і причини його зауважень: студенти здебільшого слухали майстра, але, вочевидь, нічого не розуміли. Потім художник підвівся й підійшов до Філіпа.
— Він приїхав лише два дні тому, — похапцем пояснила місіс Оттер. — Новачок. Раніше він ніколи не вчився малювати.
—
Художник пішов далі, а місіс Оттер пошепки підказала йому:
— Це та панянка, про яку я вам казала.
Фоне подивився на дівчину так, наче вона була якоюсь огидною твариною, й озвався ще скрипучішим голосом:
— Здається, ви гадаєте, що я недостатньо уважний до вас. Ви пожалілися на мене
Фанні Прайс залилася рум’янцем. Кров під її нездоровою шкірою мала якийсь дивний багряний відтінок. Не прохопившись жодним словом, дівчина показала на картину, над якою працювала цілий тиждень. Фоне сів біля неї.