— Раскін пише…
Та перш ніж йому вдалося додати хоча б слово, Клаттон владно постукав руків’ям ножа по столу.
— Джентльмени, — закликав він суворо, і його велетенський ніс аж зморщився від напруження, — тут прозвучало ім’я, яке я вже не сподівався почути у пристойному товаристві. Свобода слова — це чудово, але слід дотримуватися якихось загальноприйнятих норм. Можете говорити про Буґеро, якщо вам так хочеться: у цьому імені є щось радісно гидке, від чого хочеться розреготатися; тож не будемо сквернити наші непорочні вуста іменами Дж. Раскіна, Дж. Ф. Ваттса чи І. Б. Джонса.
— А хто такий цей Раскін? — поцікавився Фланаґан.
— Видатний вікторіанець. Експерт з англійського стилю.
— Стиль Раскіна — ганчірки з багряними латками, — додав Лоусон. — Дідько забирай цих видатних вікторіанців. Коли я розгортаю газету і бачу, що видатний вікторіанець віддав Богові душу, я дякую Господові, що їх залишилося на одного менше. Єдиний їхній талант — довголіття, а жоден художник не повинен жити після сорока: у цьому віці він уже написав свої найкращі твори, а потім починає повторюватися. Хіба вам не здається, що Кітсу, Шеллі, Боннінґтону і Байрону неабияк пощастило померти молодими? Яким генієм нам здавався би Свінбарн, якби він загинув того дня, коли вийшов перший том «Поем та балад»!
Ця думка всім сподобалася, адже нікому за столом не було більше двадцяти чотирьох, і всі взялися завзято її обговорювати. Нарешті зійшлися на чомусь одному. Кожен був вигадливішим за інших. Хтось запропонував розвести вогнище з робіт сорока академіків і кидати до нього видатних вікторіанців у день їхнього сорокаліття. Пропозицію зустріли із захватом. Карлайл[141] та Раскін, Теннісон[142], Браунінґ, Дж. Ф. Ваттс. І. Б. Джонс, Діккенс[143], Теккерей[144] — усі опинилися в багатті; потім до них приєдналися містер Ґладстон, Джон Брайт[145] і Кобден[146]. Трохи посперечалися щодо Джорджа Мередіта, але з Метью Арнольдом і Емерсоном попрощалися із задоволенням. Нарешті настала черга Волтера Патера.
— Тільки не Волтер Патер, — пробурмотів Філіп.
Лоусон кілька секунд витріщався на нього своїми зеленими очима, а потім кивнув.
— Маєте рацію, Волтер Патер — єдине виправдання «Мони Лізи». Ви знайомі з Кроншоу? Він особисто знав Патера.
— Хто такий Кроншоу? — не зрозумів Кері.
— Кроншоу — поет. Він мешкає тут. Ходімо до Ліли.
До кафе «
— Та ну їх, ходімо до дівчат, — сказав він. — Підемо до «
— Я краще піду подивитися на Кроншоу і залишуся тверезим, — засміявся у відповідь Філіп.
42
У компанії відбулися збурення. Фланаґан і ще двоє чи троє студентів рушили до м’юзик-холу, а Філіп із Клаттоном і Лоусоном повільно потягнулися до «
— Вам обов’язково потрібно навідатися до «
Під впливом Гейворда Філіп ставився до м’юзик-холів презирливо, але потрапив у Париж саме тоді, коли тут відкрили їхні художні можливості. Незвичне освітлення, плями вицвілочервоного і тьмяно-золотого кольорів, густі тіні та обриси декорацій народили нову ідею, тож у половині студій Латинського кварталу висіли ескізи, зроблені в невеличких місцевих вар’єте. Скориставшись прикладом художників, літератори теж раптом знайшли в таких закладах художню цінність: червононосих клоунів обожнювали за їхнє розуміння людських характерів; огрядні співачки, котрі верещали зі сцени, ніким не помічені протягом двадцяти років, раптом продемонстрували винятковий гумор; дехто знаходив естетичне задоволення у виступах дресированих песиків, а інші витрачали мало не весь свій словниковий запас, розхвалюючи виступи фокусників і акробатів-велосипедистів. Під впливом нової тенденції мистецтво почало цікавитися і публікою. Наслідуючи Гейворда, Філіп зневажав людські збіговиська; він перейняв манери відлюдника, який відсторонюється у своїй самотності й з огидою спостерігає за блюзнірством простолюдинів; але Клаттон і Лоусон з ентузіазмом теревенили про народні маси. Вони описували бурхливий натовп, що вирував на різноманітних паризьких ярмарках, море облич, наполовину осяяне ацетиленовими ліхтарями, наполовину заховане в темряві, гупання барабанів, завивання свищиків, гудіння голосів. Те, що змальовували хлопці, дивувало Філіпа своєю новизною. Американці розповіли Кері про Кроншоу.
— Ви колись читали його твори?