— Слухаю вас, напутнику!
— Наповни чаші, братику, вип"ємо. Сьогодні найщасливіший мій день. Я завдав своєму ворогові ще одного удару!
«Чаші» — гранчасті склянки, піали, чашечки наповнилися вмить.
Безладну застольну розмову припинив атаман, щоб зібрати в усіх підлеглих належну плату. Із загальної купи грошей сяку-таку частку він кинув Муталю та Саллабадраку, решту запхав до портфеля. Одночасно вичитав спекулянтові за те, що той досі не розпродав на товчку завезений товар. При цьому сказав, що треба організувати аварію неподалік від лавки, що торгує дитячими колясками, — це має на певний час відволікти увагу автоінспекції, яка розташувалася поблизу.
— Це ви добряче придумали, вчителю! Організуємо, — пообіцяв спекулянт, притуливши руку до серця.
— Машину, яку треба угробити, я сам дістану, — пообіцяв Муталь.
У розмову встряли товстунець і директор клаптикового магазину: вони сказали, що торгівля тепер дуже жвава і не завадило б підкинути їм ще трохи соломи. Тим часом з"явилася як з-під землі баба-яга.
— Шурпа готова! — оголосила вона. — Допоможіть принести.
За хвилину палван-кукурудзник і Муталь унесли до підземелля величезну тацю, на якій височіла гора варених курчат. А ще за мить стало чути тріск молоденьких кісточок, смачне плямкання, вдоволене мурчання.
— Муталю! — крикнув Адил Аббасов, гикнувши.
— Наказуйте, напутнику!
— Налиймо бокали вщерть. Сьогодні я щасливий.
— Якщо щасливі ви, хазяїне, щасливі й ми! — докинув гендляр.
— Якби не ви, всі ми давно гнили б у в"язниці, — улесливо додав завідуючий клаптиковим магазином.
— Доки я живий — не бійтеся нічого! — тицьнув кудись Адил Аббасов указівним пальцем, наче револьвером. — Я всі закони обійду. Обехеес? Та він сам мене боїться. Головне, я паралізував його серце, й тепер незабаром їх усіх там розженуть. Так, ми ще поживемо на всю губу, еге ж, Муталю?
— Ваша правда, хазяїне, ще й яка правда! Ми ще поводимо їх за носа.
— А мені… мені чогось щоночі сниться начальник обехеес, — плаксиво зізнався Ариф-гендляр.
— І мені, — промимрив клаптиковий зав. — І зараз він наче стоїть перед очима… І голова крутиться… усе крутиться…
Анаша, здається, почала діяти: ці слова потонули у різноголосому ідіотському реготі присутніх:
— Хі-хі-хі! Ха-ха-ха! Хо-хо-хо!
ebooksa