Тоді виступив Алі Усманов.
— Якщо ніхто не заперечує, я запропонував би видати товаришеві Кузиєву безкоштовну путівку в міліцейський будинок відпочинку в Криму, а також оплатити дорогу в обидва кінці.
Заперечень не було. Навпаки, дехто навіть аплодував. Ось так я налагодився вже був їхати в Крим: хто ж відмовиться од відпочинку біля моря!
— Що-що?! — обурилася бабуся, почувши цю новину. — Який це ще Карим об"явився?
— Не Карим, а Кри-им!
— А що ти там загубив?
— Відпочивати буду.
— Відпочива-ати? І не соромно тобі, здоровому, як бик, хлопцеві качатися на ліжку день у день?
— Аніскілечки не соромно.
— Нікуди ти не поїдеш. Дома роботи по саме нікуди. Будеш ліпити кізяки.
— Кізяки?!
— Кізяки не хочеш, будеш пеньки викорчовувати.
— Пеньки?
— Того разу приїжджав — утік, палець об палець не вдарив по хазяйству, а вдома — ні хворостиночки дров! Тобі не шкода батька? Він працює, по господарству порається, крутиться і все одно не встигає.
— Але ж я все одно не буду ліпити кізяки. Цього не дозволяє мій авторитет. Хай вам кізяки ліплять Айшахон і Донохон, а то вони будуть фарбувати брови та пальці хною каляти, а ми — ліпити кізяки!
— Не вказуй старшим! — гримнула бабуся.
— Все одно наш начальник не дозволить кізяками займатися, — затявся я. Але ж ви знаєте, що сперечатися з моєю бабусею — пропаще діло. Однак стане на своєму.
— Доки я жива, головний начальник твій — я, ось умру, тоді вже шукай собі інших начальників. — З цими словами вона підвелася, заходилася збирати мої пожитки і жбурляти а чемодан. Парадний картуз упхнула в батьків хурджин. На щастя, нашу розмову почув Салімджан-ака, який вийшов на веранду попити холодного чайку. Побачивши мене, він засміявся і похитав головою.
— Ох і колюча старенька твоя бабуся, еге ж, Хашим-джане?
— Самі ж бачите! — сказав я, ледь не плачучи. — Гаразд, не поїду до моря, але як дивитися тепер у вічі начальникові? Адже він так старався!
ebooksa