Кінець Жовтого дива

— А я? Що буду робити я?

— Ти залишишся тут, за начальника штабу, — чи то пожартував, чи наказав Салімджан-ака.

І мені до дванадцятої години ночі довелося сидіти, як прив"язаному, у відділенні. Першою повернулася полковникова група.

— Ніхто не дзвонив? — спитав Салімджан-ака, влітаючи до кабінету. Незважаючи на пізню годину, він був сповнений енергії і явно вдоволений.

— Ні, — позіхнув я.

— Хашиме, тебе можна поздоровити. Ти не уявляєш, які результати дав обшук: десятки мішків борошна, цукру, ізюму, діжки масла! Діло серйозне, синку.

Потім з"явилася Каромат-келінойї.

— Приголомшливі справи! — вигукнула вона, кидаючись на диван. — Виявлено близько тисячі незаприбуткованих пи" ріжків, близько шестисот коржиків! Ох, паразити, ох, негідники! — Вона зморено зітхнула. — Салімджане-ака, з вашого дозволу, я побіжу. Дома грудне дитя жде. Замучило, мабуть, тата. Ось, лишаю вам акти, не підписався тільки один торгаш. Але докази все одно незаперечні. Я пішла.

Останньою повернулася група Карабаєва. Вони, виявляється, з двома пенсіонерами влаштували біля магазину засідку: піймати кухарів з краденими продуктами. Але ті здогадалися якимось чином і пішли через чорний хід.

— Е, капітане, все діло зіпсували! — прикро вигукнув полковник.

— Я сам теж так думаю, — з жалем похитав головою Карабаєв.

Кинджалом — у самісіньке серце

Ось таким чином, дорогі друзі, знову все стало на свої місця. Лишилися лічені години до того, як відкинуть усі звинувачення, що впали на мене. «Бідолашний» директор кафе виявився ватагом чималої зграї, що підпільно виготовляла всілякі ласощі й збувала на базарах, вокзалі, в інших велелюдних місцях міста. Всі грошики текли в кишеню «безсрібника» Аббасова. Вирішено було скласти доповідну про виявлені махінації начальникові відділення товаришеві Усманову й копію — в Міністерство внутрішніх справ. А поки що — попереду вихідний день і ще приємна подія: вирішив одружитися наш співробітник лейтенант Нугманджан Насимов. Керувати підготовкою до весілля доручили Хашимовій, тож лишилася вона без вихідного.

Я ще ніколи не був на весіллях у міліціонерів, і мені тепер було цікаво, як усе це буде? Мені здавалося, на весілля зійдуться люди у формі, які те й робитимуть, що віддаватимуть одне одному честь. Проте побоювання мої не справдилися. Майже всі гості були в цивільному, замість команд і рапортів чути було теплі вітання, сяяли усмішки.

Я, як мені й доручило начальство, прислуговував гостям. І це я, самі розумієте, робив з задоволенням і пречудово. Встигав допомогти кухарям, що готували страви, розносити пузаті важкі чайники, роздмухати вогонь під самоваром, зустріти, розсадити гостей, розсмішити їх жартом. Почало прибувати начальство, і тут сплохував я сам: виструнчився і підніс руку до скроні.

— Відставити, — ляснула мене по плечу Хашимова. — На весіллі чинів немає, отже — і субординації.

— Слухаю, відставити, келінойї, — одказав я і все ж віддав честь. Капітан весело засміялась, і я знову її не впізнав.

Ну, а весілля ми прикрасили — просто не намилуєшся! Всюди понавішували гірлянд із різнокольорових лампочок, столи прикрасили божественними трояндами, які привіз Салімджан-ака. Їх ми поставили в корзиночки, що їх майстерно вирізав один міліціонер із шкаралуп смугастих кавунів.

Навіть м"ясо, яке у нас у кишлаку подають великими шматками, нарізали маленькими скибками, гарно розіклали на тарілках, а зверху ще й присипали не знаю чим. А страв було різних — столи вгиналися.

Нарешті всі гості зібралися. Каромат-опа поздоровила молодих і запропонувала підняти бокали за їхнє щастя. При цих словах мені враз пригадалися всі прикрощі, що впали на мою голову через клятий алкоголь, і я вискочив надвір, щоб і не вмовляли. Краще бути далі від цього підступного зілля. У темряві налетів на когось. Придивившись, я впізнав — кого б ви думали? — того самого чоловіка, який спав у лікарні біля дверей і цілісінькими ночами іржав, зображуючи коня.