Салімджан-ака незвичайно похмурий, сумний. Очі його дивляться втомлено, стурбовано. По-перше, у нього дуже багато роботи; як ви розумієте, він не тільки моєю особою займається. А по-друге, йому, мабуть, дуже прикро за дворушництво квадратного буфетника. Ще один член комісії, капітан Каро-мат Хашимова, як завжди, сувора й неприступна. Скільки тут працюю, жодного разу не бачив, щоб вона усміхнулася. Вона мене ледве не з"їла, коли я в перші дні випадково назвав її тітонькою. Ох, видно ж, і характерець!
Третій член комісії Джамал Карабаєв — цілковита їй протилежність. Найдивовижніша його риса — ніколи нікому не заперечувати. Приміром, Салімджан-ака каже, що на такий-то факт слід звернути увагу. Джамал Карабаєв одразу підтримає його:
— Правильно. Навдивовижу вагома думка.
А якщо капітан Хашимова заперечує Салімджанові-ака, Карабаєв тут-таки вставляє:
— Правильно. Навдивовижу правильно! Мій начальник, звісна річ, гнівається на це.
— Своєї думки немає у вас? — питає він.
А Джамал Карабаєв простодушно сміється, знизує плечима:
— Я тільки хочу, щоб перемогла справедливість…
Отже, члени комісії на місці. Вони засідають востаннє. Капітан Хашимова похмуро гортає папери в папці Аббасова, хитає головою.
— Та-ак… Вирішили, напевно, стояти до кінця, хоч трохи та напаскудити. Що ж будемо робити, товаришу полковник?
— Гадаю, необхідно спершу поговорити з буфетником.
— Ми його зараз покличемо. Ви як вважаєте? — обернулася вона до Карабаєва.
— Абсолютно правильно.
Буфетника викликали по телефону, і він прилетів, мов на крилах: за п"ятнадцять хвилин як уродився. Увійшов до кабінету бочком, запопадливо приклав пухлі ручки до грудей.
— Ти чого ж це лукавиш, хлопче? — спитав полковник сердито. — Ось же твої свідчення, де ти викриваєш усі зловживання Аббасова! Це твій почерк, твій підпис?
— Мій, шановний начальнику.
— І що ж, ти відмовляєшся від своїх свідчень?
— Так. Ви того дня силоміць примусили мене написати це.
— Як же я тебе примусив?
— Погрожували застрелити.
ebooksa