Голос у Сурата-ака був приємний, задушевний, з легеньким присмутком, він сам награвав собі на танбурі. Слухаючи його, навіть кухарі забули про свої службові обов"язки: покидали ложки-миски і стояли, боячись пропустити хоч одне слово. Та найдужче пісня Сурата-ака сподобалася генералові. Він не помічав навіть, що підводиться з місця, коли голос співака робився тихіший, і сідає знову, коли пісня починала звучати нормально. Сурат-ака вмовк, пролунав такий грім оплесків, що мені здалося: разом з людьми заплескали в долоні й гірлянди лампочок, і густе листя на деревах, що звисало над столами.
— Молодець, братику, молодець! Спасибі тобі! — Генерал на заздрість мені звільнив поруч себе місце, посадовив талановитого сержанта.
— Дорогі гості! — знову прокричала Каромат-опа у мікрофон. — Де ще веселитися, співати й танцювати, як не на весіллі?! Отож ми будемо співати, танцювати і веселитися. Ось поруч з нами сидить наш товариш Джамал Карабаєв. Таємниці розкривати не буду, хай лишень він сам покаже нам, на що здатен. Просимо!
Я вже давно примітив, що Джамал-ака сидить разом з учасниками художньої самодіяльності, але ж ніяк не передбачав, що він має до них якесь відношення. Подумав, грішним ділом, що, напевно, обслуговує музик, носить їм чай, страви. І жорстоко, як виявилося, помилився. Капітан звівся на ноги, поляскав руками по боках і пронизливо закричав:
— Ку-ку-рі-ку-у!
Багато хто з гостей не второпали, звідки лине цей голос. Одні подивилися на дах, інші на гілля дерев, намагаючись побачити пернатого співця, ще інші крадькома поглянули на годинники: ніби ж недавно сіли са столи, а вже настав ранок, час розходитися, а не хочеться!..
Капітан прокукурікав удруге, прагнучи заспокоїти збитих з пантелику. Над столами розлігся регіт, а Джамал-ака з серйозним виразом обличчя пояснив:
— Мати моя працювала на птахофермі, і я виріс серед курей. Тоді я навчився наслідувати голоси курей і півнів. Ось як, наприклад, скликає дженджуристий півник своїх подруг, знайшовши добрий харч…
І тої ж миті Джамал-ака ніби перекинувся у справжнього півня. Знову регіт.
— Завфермою закортіло курячого бульйону, і він вирішив спіймати жирненьку курочку. Вона не дається, тікає, ось так перевальцем, обурено кудкудакаючи…
Сміх, вигуки захоплення, аплодисменти.
— На фермі в нас було два кеклики, які розмовляли між собою отак…
Мені здалося, що всередині у Джамала-ака записано, як на магнітофонній стрічці, голоси всіх птахів і, забажавши, він може програти який хоч з-поміж них. Ось співає, витьохкує на всі лади соловей, ось кричить перепілка: «під-падьом, під-падьом!» Такого я ще не бачив. Гості були в захопленні, не хотіли відпускати Джамала-ака, та, коли головуючий оголосив, що молодих хоче привітати шановний Салімджан-ака Атаджанов, усі принишкли.
Полковник, усміхаючись, підвівся, обіперся руками об стіл, відкашлявся, готуючись заговорити. Але раптом голосний розпачливий плач грудної дитини зупинив його. Всі обернулися до столів у дальньому кінці двору. Звідти відділилася постать розпатланої жінки з дитиною на руках і пішла просто на Салімджана-ака.
— Стій! — крикнула вона. — Промови говориш, молодих вітаєш?! Краще б ти про дитину свою подбав!
З цими словами жінка кинула немовля, що заходилося плачем, на руки розгубленого Салімджана-ака, потім обернулася до гостей і, потрясаючи кулаками, заволала:
— Чого ж ви дивитеся, люди, чого не закличете до порядку розбещеного пса! Він, бачся, не бажає визнавати власного сина, негідник! Про аліменти я вже не кажу, хоч би копійкою допоміг! Обіцяв, що одружиться, коли вмре перша дружина. Ось уже рік, як її не стало, а він усе водить мене за носа! Бери тепер свою дитину, нахабо, сам годуй, сам рости!
— Ти кому кажеш? — спитав Салімджан-ака, вкрай розгубившись. Не раз в обличчя смерті дивився спокійно, але таке…
— Ах, безсоромні твої баньки! — зарепетувала жінка знову. — Ти ще сподіваєшся викрутитися?!
— Ти що, божевільна? — Салімджан-ака знизав плечима, безпорадно огледівся довкола. — Та я тебе вперше в житті бачу!
ebooksa