Жінка затулила руками обличчя і, голосно лементуючи, кинулася геть із двору.
Оце тобі й весілля! Оце тобі й веселощі! Всі приголомшено мовчали, тільки плач дитини штопором угвинчувався в вуха. Дика сцена зачаклувала всіх. Першою отямилася Каромат-опа. Вона повільно, наче боячись потривожити стан цієї маси людей, підійшла до полковника, обережно взяла з його рук немовля. Потім, знову ставши капітаном Хашимовою, владно наказала, ні до кого зокрема не звертаючись:
— Бігом! Приведіть цю скажену сюди.
П"ятеро здоровецьких хлопців вискочили на вулицю, але за кілька хвилин повернулися ні з чим. Жінка ніби крізь землю провалилась.
Весілля обернулося на траур. Гості знемагали, не осмілювалися глянути одне одному у вічі. Дехто кидав на Салімджана-ака бистрі співчутливі погляди, інші намагалися подивитись, витягаючи шиї, на немовля, яке все ще кричало десь біля кухарів, ще інші обережно, пошепки перемовлялися між собою:
— Хто б міг подумати, що полковник… у такому віці…
— А я вважав його кришталево чистим…
— Не дарма-бо кажуть, чужа душа — темний ліс…
— Е, киньте ви, я впевнений, що це — зухвалий наговір… Ви ж знаєте, скільки у нас ворогів.
— Я знаю цю дівицю. Офіціанткою працювала в їдальні на Чорсу.
— По-моєму, це дуже спритно підставлена пастка.
— Як би то не було, просто кинджалом ударили Салімджана-ака в серце!
— От про це я й кажу, друже!
— Добрішої за нього людини пошукати, всім допомагає, дає поради…
— Хороша людина, та все ж… дитя своє не можна кидати.
І раптом над столами злинув крик:
— Принесіть валідол! Швидше! Швидше!
Я глянув і похолов. Салімджан-ака, схопившись рукою за серце, упав на стілець, безсило відкинувши голову назад. Губи його почали синіти…
Удар за ударом
Полковник не спав цілу ніч. Ходив по кабінету сюди-туди, збурений якимись думками. Про що, цікаво, він думав? Напевно, про цих наклепників.
ebooksa