— Ти ще грубіяниш? Нічим не можу допомогти тобі, склад порожній.
— Апельсини і чай привезли вчора. Знаю достеменно.
— Але щоб привезти їх, ми дуже витратились…
— Нісенітниця!
— Геть звідси!
— Я буду скаржитись, дійду до обехеес!
— Геть звідси, тобі сказано! Ти ганьбиш високе звання працівника радянської торгівлі! — Грюкнувши кулаком по столу, товстун підвівся з стільця. Він, широко розкинувши руки, пішов на завмага, ніби хотів спершу на прощання обняти його, а потім задушити. — Як смієш ти ставити під удар виконання державного плану, відмовлятися брати ті товари, що є на складі! Тебе треба притягти до відповідальності, твоє місце не за прилавком, а у в"язниці! Ти хапуга, що наживається за рахунок чесних радянських покупців!
— Е, не репетуй! Тут немає дурнів, які клюнуть на твою базіканину, дадуть тобі хабара! — Хлопець-завмаг був, видно, міцненький горішок, не з полохливих, таких на бога не візьмеш: стиснув досить-таки важкенькі кулаки, стояв, набичившись.
— Геть, кажуть тобі!
— Не кричи, задихнешся. Мої працівники чесно трудяться, жодної копійки з них не візьму, ти розумієш? І своїх не дам — дома восьмеро дітей, як маку, сидять. І були б — не дав! Я тебе питаю, ти відпустиш товар чи ні?
— Не одержиш…
Раптом завмаг схопив важкеньку товстунову рахівницю, підняв її над головою.
— Ну гаразд! Приб"ю тебе, то хоч за діло сяду — погань знищу!
Товстун раптом обм"як, позадкував, упав на стілець і вдавано зареготав:
— Поклади на місце рахівницю, божевільний! Адже я тільки пожартував. Скільки тобі треба чаю?
— Чотири ящики.
— А апельсинів?
— Скільки дасте.
— Але ж не можна бути таким серйозним, геть жартів не розумієш. Як у тебе дома, дітки живі-здорові?
— Так, живі. І здорові.
ebooksa