Кінець Жовтого дива

— Як іде торгівля, дочечко?

— Ох, не кажіть, таточку. Гірше нікуди.

— Чому ж так, моя любенька?

— Тому, мій любий таточку, що товари ви тримаєте за сімома замками на складі.

— Ох і гостра ж ти на язик, Шахиста, гостра! Але сьогодні ти будеш задоволена, дитинко. Я привіз пальта джерсі…

— Джерсі! — радо схопилася з місця Шахиста.

— …І п"ятсот ондатрових шапок.

— Ой таточку дорогий! — кокетлива Шахиста хутенько підбігла до дядечка Махсума, кілька разів дзвінко чмокнула його в лоб… І раптом справді пішла в танок, приклацуючи пальцями.

— Але доведеться викласти п"ятсот карбованців. Бо суха ложка рот дере.

— Ні, ні, ні! — Шахиста знову впала на стілець і закам"яніла, мов статуя, наче й не літала щойно вихором по кімнаті. — Я боюсь кодексу, таточку. Я не хочу в тюрму. Якщо сяду, мого чоловіка відіб"є Нігара. Дайте мені спокій, таточку.

— Що ти мелеш?

— Ні й ні, таточку. Я боюсь обехеес. Хто буде прасувати штани моєму чоловікові? Нігара! Дзуськи!

— Та що ви всі завели: обехеес, обехеес! — загорлав Мах-сум. — Якщо хочеш знати, начальник обехеес давно в моїй кишені!

— Справді? — зацікавилася Шахиста. — Ну ж, покажіть!

Махсум дістав з кишені пачку грошей, з виляском кинув їй на стіл.

— Ось він де, твій начальник обехеес.

— Ой, як здорово! От ви й домовляйтеся з ними самі, без мене.

І Шахиста попрямувала до дверей, похитуючи стегнами, клацаючи пальцями й грайливо наспівуючи, мабуть, на ходу складену пісеньку:

Завезли нам дефіцит, йор-йор! Уночі завмаг не спить, йор-йор! Чималий хабар він чує, йор-йор! Цей пройдисвіт і злодюга, йор-йор!

А непоганою жінкою виявилася ця Шахиста. Весела і далеко не дурна. Більше б таких!

З"явилася третя завідуюча. Дядечко Махсум зустрів її вже насторожено — й недаремно.