Після цього ми почали складати план операції по викриттю банди. Я запропонував негайно ж наскочити в дім Аббасова і дістати зі сховку викрадені документи. Мені заперечили: це насторожить інших членів зграї.
— Злочинців треба спіймати на гарячому, — напутливо сказав мені Салімджан-ака.
І з ним, певна річ, не можна було не погодитися. Мені лишилося тільки прибрати солідну позу й ваговито промовити:
— Цілком згоден. Гарячкувати не слід.
Порадившись, вирішили вести за злочинцями нагляд, виявити всі їхні зв"язки, всі темні справи і заарештувати, коли вони зійдуться на свої збори у підземелля до баби-яги.
— Так, вирішено, — вдоволено сказав полковник Алі Усманов. — А кому ми доручимо проводити операцію?
— Я вважаю, особисто сержантові Кузиєву, — запропонував раптом Салімджан-ака.
— А чи не надто молодий Кузиєв для такого відповідального завдання? — засумнівався Алі Усманов.
— Коли я запропонував товаришам призначити тебе начальником районного відділення міліції, чи ти набагато старший був за Хашимджана? — ледь піднявши брови, переконливо промовив Салімджан-ака. — Тоді теж дехто сумнівався: «Та ви що, жартуєте, у нього ще материне молоко на губах не обсохло і — на тобі — начальником!» Але я знав, що ти впораєшся, до того ж чудово, і наполягав далі. Як бачиш: не помилився. Від зеленого лейтенанта до полковника виріс. Кадрам треба довіряти, полковнику. А за Хашимджана я ручаюся, як за себе. До того ж у нього є одна таємниця… — лукаво усміхнувся Салімджан-ака.
— Ви мій наставник, ви вчили мене абетки міліцейської роботи, як я можу заперечувати вам?! — усміхнувся Усманов. — Ваше слово для мене — закон! Товаришу Кузиєв, вітаю вас з першим відповідальним завданням!
— Докладу всіх зусиль, щоб виправдати ваше довір"я, товаришу полковник, — підхопився я з місця, прикладаючи руку до козирка.
— Але майте на увазі, — вів далі полковник, застережливо піднявши палець, — нічого не робіть, не погодивши зі мною чи з Салімджаном-ака.
— Слухаюсь, товаришу полковник.
Розвиднялось. Я поставив самовар, приніс на стіл гостинці, привезені від бабусі. Сніданок пройшов на вищому рівні.
Справи наші з Салімджаном-ака, скажу вам, неабияк пішли вгору. Ми тут-таки придумали навіть назву майбутньої операції: «По слідах Жовтого Дива». Непогано звучить, га? Як ви гадаєте?
— Товаришу сержант! — сказав мій керівник, після того як кодову назву було обговорено: — Тепер, не гаючись, підеш по слідах того товстого хабарника.
— Як? Я думав, що в першу чергу візьмуся за…
— «Бідолашного» директора? До нього ми приставимо спостерігачів: і на роботі, і вдома. Про це ти не турбуйся.
— Що ж, тоді все о"кей, товаришу полковник!
— Начитався зарубіжних детективів?.. Ну гаразд, щасливого полювання, сину мій сержант! Зичу успіхів.
ebooksa