Я натиснув «Відбій» і ще раз зателефонував дружині на мобільний. Цього разу вона відповіла.
— Алло. Ти чого?
— Ти де?
Секундна пауза, під час якої я розчув шум машин і характерне шарудіння вітру. Мій кадик смикнувся, витиснувши з горла нечленороздільне «квумк». Шум машин і характерне шарудіння вітру.
— Я… — голос нерішучий, розгублений, — вибігла на хвилинку до «Нової пошти».
— ЩО ЗА ХЕРНЯ?!! — гарикнув я в телефон.
— Чого ти стартуєш? Я замовила собі нове плаття, мені прийшло смс і…
На секунду в мене відібрало мову. Єва замовила плаття через Інтернет, після того як колектори з УкрСиббанку розіслали всім нашим друзям повідомлення про заборгованість? Однак довше замислюватися над цим я не міг.
— Де Теодор?
— Удома.
Я похолов. Тепер холодним було все моє тіло, навіть волосся на голові.
— З ким?!
Пауза. І знову шарудіння вітру. Зрештою Єва дуже тихо проказала:
— Сам.
— Блядь. Я тебе вб’ю, — останні слова я ледве видушив із себе. Мене трусило — від несподіванки, від гніву й іще, безперечно, від пекучого переляку. Щось страшне, непоправне трапилося з Теодором. Не знаю чому, але я в цьому не сумнівався. — Я тебе, на хрін, зарию.
— А що… — почала дружина, та я не став дослухувати й розірвав зв’язок.
Скляні двері між ігровою кімнатою та коридором до робочої зони й кабінета супервайзера були відчинені навстіж. У проході стояв Чедвік Босман, уже не такий блідий, хоча все ще наполоханий, а за ним — двоє моїх колег. Я не уявляв, як голосно гаркнув оте «ЩО ЗА ХЕРНЯ?!!», поки не побачив їхніх облич.
— Чувак, ти чого?
Я не відповів, перевів погляд на супервайзера та проговорив англійською.
— Чедвіку, мені треба йти.