– Я зателефонував твоїм батькам, вони вже в Рівному, зараз під’їдуть.
– Звідки ти… – Рута обірвала запитання на півслові. Звісно, він має телефон її матері. Натомість із виразним нотками розчарування запитала: – Навіщо?
Його голова хитнулася з боку в бік.
– Це краще, ніж везти тебе до лікарні. Тиск вирівнявся, і з фізіологічної точки зору з тобою все гаразд. Але там, – він показав рукою собі за спину, в бік площі Короленка перед «Златою Плазою», – сталося щось дуже дивне. Я не все розумію, а тому подумав, що буде краще, якщо передам тебе в руки батькам.
Від його правильності Руту піднуджувало. Хоча важливішим було інше.
– Ти також його бачив? – випалила вона.
Тимофій відвів погляд із таким виразом, ніби йому було боляче дивитися на неї. Рута нарешті помітила манжету для вимірювання тиску на лівій руці, проігнорувавши осудливий погляд літньої лікарки, зірвала її та, насилу стримуючись, аби не перейти на крик, відкарбувала:
– Ти бачив його? Скажи, що мені не примарилося!
Хлопець зиркнув на неї та скривився так, наче до горла підкотив клубок жовчі.
– Чому ти так зреагувала? Ти знаєш того чоловіка?
Рута скрикнула:
– Так!
– Заспокойся, – втрутилася медсестра.
Дівчина відмахнулася:
– А ти? Ти хіба ні?
– Ні.
Рута стулила рота й кілька секунд отетеріло кліпала.
– Це мій учитель із зарубіжної, – прозвучало трохи кепсько, і вона виправилася: – Тобто мій колишній учитель.
– А… – Тимофій кивнув, нібито це щось для нього пояснювало.
Секунд двадцять дівчина дивилася йому в очі, вишукуючи найменші проблиски впізнання чи розуміння, але ні – Русецький не здогадувався, про що йдеться.
ebooksa