Вона пам’ятала, як його засипали землею.
Яків Демидович збентежено спинився, секунду переминався з ноги на ногу, а потому простягнув обидві руки, щоб чи то обійняти, чи то заспокійливо торкнутися дівчини, одначе Рута рвучко відсахнулася, ніби з його тіла стирчали оголені дроти, а вона боялася, що її вдарить струмом. Дівчина задкувала, аж поки не перечепилась і заточилася. Тимофій метнувся їй на підтримку, встиг схопити за руку, проте не втримав. Рута гепнулася на спину, удар вибив із легень рештки повітря, і дівчина нарешті затихла.
Хлопець, попри те що спочатку йому буквально відібрало мову, швидко опанував себе і, присівши навпочіпки, погладжував Руту по спині. Він хотів щось сказати, однак не знав що, тож просто переводив ошелешений погляд із дівчини на чоловіка й назад.
Довкола них збирався натовп, двоє чи троє підлітків дістали смартфони й, завбачливо тримаючись на віддалі, почали знімати.
Яків Чорнай відступив на крок і дивився на Руту. Його сповнене болю та співчуття обличчя різко контрастувало з обличчями з натовпу, на яких під чимось схожим на стурбованість читалася жадібна цікавість.
– Я її вчитель, – зрештою промовив він.
Рута звелася на лікті та, відпихаючись ногами, спробувала відповзти.
– Ідіть геть, – понуро кинув Тимофій.
– Я не розумію… – промимрив Чорнай.
І недоговорив. Застиг із роззявленим ротом. Рута подумала, що побачить усередині його рота таке саме жахіття із трикутних зубів, як і в істот із її снів, але помилилася. Зуби в Чорная були цілком нормальні. Власне, зовні все мало аж надто нормальний вигляд.
– Що ви не розумієте? – підвищив голос хлопець. – Ви не знаєте, через що вона пройшла?
Яків Демидович поглянув на хлопця так, мовби той його обізвав, але відповів спокійно:
– Звісно, я знаю, через що їй довелося пройти. Я просто не можу зрозуміти… – Вчитель повернув обличчя до дівчини й стурбовано звів брови. – Руто, це ж я. Ти не впізнаєш мене? Ми ж… ми…
Вона впізнала. У цьому, власне, й полягала проблема. Вона, чорт забирай, упізнала його! Дівчина перевела застиглі, мов у трансі, очі на Тимофія та високим із переляку голосом запитала:
– Ти теж його бачиш?
Хлопець нарешті припинив її гладити й спантеличено вирячився, проте озватися не встиг. Об’єкти в полі зору Рути розпливлися, створюючи химерний стробоскопічний ефект, а наступної миті світ стиснувся до вузенького вічка, на периферії якого агресивно замерехтіли сріблясті мушки, і дівчина, побілівши, знепритомніла.
58
Рута опритомніла в салоні реанімобіля. Різко підхопилась, учепилася рукою за край відсунутих дверцят і закрутила головою, не розуміючи, де вона. Відчуття нереальності змив шалений сплеск адреналіну, і її очі перелякано забігали.
Швидка стояла на затиснутій зусібіч будівлями невеликій парковці біля чорного входу до «Злати Плази». На сусідньому з Рутою кріслі сиділа літня медсестра в запраному лікарському халаті синього кольору. За крок від автомобіля про щось неголосно перемовлялися Тимофій і лисуватий лікар, такий високий, що Рута не уявляла, як серце докачує кров до його голови.
Щойно дівчина опритомніла, обоє замовкли й повернули обличчя до неї. Рута щось запитала, але голос ледве цідився з горла, і Тимофій нічого не почув. Нахилившись у салон, він промовив:
ebooksa